страх, а страх є вираження конвертованого лібідо, це значить тепер невротично створена інтроверсія, яка в цьому віці не є ні потрібною, ні сприятливою для розвитку дитини. Куди цей інстинкт в кінці кінців поцілить, стане зрозуміло з ряду питань, які піднімаються майже щоденно: «Чому С. (молодша сестра) молодша ніж я? Де до цього часу був Фріцик? Він був на небі, а що він там робив? Чому він лише тепер, а не раніше спустився сюди».
Цей стан речей дав татові думку, що мати мусить дитині в першій ліпшій ситуації сказати правду про походження братика. Це трапилось, коли Анна знову розпитувала про лелеку. Мама сказала їй, що історія про лелеку неправдива, і що Фріцик виріс в мамі, як квіти з землі. Спочатку він був дуже малий, а тоді став все більший, як рослини. Дитина слухала уважно без найменшого здивування, а тоді запитала:
«Так він сам від себе вийшов?»
Мама: «Так»
Анна: «Але ж він зовсім не вміє ходити»
Молодша сестра: «Він мабуть, виповз»
Анна (пропустивши відповідь сестри мимо вух): «Так, а чи є там (показуючи на груди) дірка? Чи може він вийшов з рота? А хто вийшов з неньки? «Але вона обірвала себе саму вигуком: «Ні я знаю, лелека приніс братика з неба!» Потім, до того як мати змогла відповісти на питання, вона залишила цю тему і знову вимагала дати їй ілюстрації вулканів. Вечір який прийшов за цією бесідою, був спокійний. Раптове роз'яснення нав'язало дитині очевидно цілий ряд ідей, що проявились у торопливості питань.
Відкрились нові непередбачені перспективи, вона приблизилась очевидно до ти головної проблеми: «Де вийшла дитна? З дірки в грудях, чи з рота?»
Обидві здогадки підходять до чітко прийнятих теорій. Є навіть молоді одружені жінки, прихильники кесаревого розтину, що повинно засвідчити особливу невинність. Звичайно, в цих випадках мова йде, мабуть, завжди про інфантильну сексуальну діяльність, яка дискредитує природний процес і повністю не свідчить про якусь невинність. Просто дивуєшся, звідки дитина черпає такі беззмістовні ідеї, ніби то народження відбувається через отвір у грудях, або через рот; а чому не через природній отвір у нижній частині тіла, через який щоденно виходять речі. Пояснення тут просте: час, коли наша мала внаслідок підвищених і на завжди відповідних вимогам порядності і чистоти інтересів стосовно обидвох отворів в нижній частині тіла і їх достойних уваги продуктів, вимагала від матері виховного мистецтва, був не так далеко. В той час вона вперше познайомилася з надзвичайними законами для цієї частини тіла і, як надзвичайно чутлива дитина, незабаром помітила, що там щось є «табу». Ця область завжди випадала з усіх розрахунків; найменша помилка в роздумах, яку ще можна простити чотирирічній дитині, коли думаєш про всіх тих людей, які, незважаючи на найгостріші окуляри, не могли відкрити нічого сексуального. А між тим наша мала реагувала набагато доцільніше, ніж сестра, в якої питання калу і сечі були на порядку денному, навіть під час їди. Її витівки вона завжди пояснювала словом «весело», про те мама казала: «усім це не весело», – і забороняла їй такі жарти. Дитина, здавалось, погоджувалась з цим незрозумілим природним вихованням, але незабаром проявилась її помста. Як тільки одного разу на столі з'явилась нова страва, вона категорично відказалась їсти, зауваживши: «Це не весело». З цього часу всякі нові види їжі підхилялись як «невеселі».
Психологія цих негативізмів є типовою і її не важко зрозуміти. Логіка почуттів звучить просто: «Якщо ви вважаєте мої витівки не веселими, вимагаєте від мене їх припинити, тоді я вважаю, що ваші витівки, які ви рекламуєте як добрі, також є невеселими і не буду брати у них участі». Як і всі дитячі компенсації такого роду, та і ця мають важливу інфантильну основу: «Так вам і треба, якщо мені боляче».
Але перш, ніж вирішити питання звідки появилась дитина, появляється нова проблема: отже, діти виходять з матері, а як це відбувається в няньки? Хтось з неї також виходить? І після цього питання відбувається обвал: «Ні, ні, лелека приніс братика з неба». Що ж такого особливого в тому, що з няньки ніхто не появився? Давайте пригадаємо собі, як Анна ідентифікувала себе з сестрою-нянькою і планувала пізніше так само стати нянькою, бо вона також планувала мати дитину і могла б її там так як сестра-нянька мати. Але тепер, коли стало ясно, що братик виростав у мамі, як бути тепер! Це страшне питання було швидко відхилено внаслідок повернення до теорії лелеки і ангела, яка проте була пізніше рішуче відкинута. Але в повітрі зависло ще два питання; одне звучало так: «Звідки появляється дитина?» Друге набагато важче і звучить так: «Як трапляється так, що мама має діти, а нянька і служниця ні?»
Наступного дня під час обіду Анна зовсім неждано заявила: «Мій брат від Італії і має там будинок із матерії і скла, і цей будинок не розвалиться».
Як завжди не можна і цього разу це пояснити, бо протиріччя були дуже великі. Вже близько чверть року фантазують діти свою стереотипну фантазію про «великого брата», який все знає, має і, може, був і є у всіх місцях, де не були діти, і може робити все, що не можуть вони. Кожна має такого великого брата, який володіє великими коровами, вівцями кіньми,