АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ТВАРИН

ЗМІСТ.

1. Визначення основних понять

2. Види і форми агресивної поведінки в тварин

3. Агресивна поведінка, що виникає в природних умовах

3.1 Напад

3.2 Захист

4. Лабораторні моделі агресивної поведінки

5. Системно–структурна організація агресивної поведінки в тварин

6. Список використаної літератури

1. Визначення основних понять

Термін «агресія», незважаючи на його широке поширення і використання в різному контексті, не має загальноприйнятих дефініцій. Ці складності пов'язані зі спробами дати узагальнене визначення різноманітним станам, що супроводжують багато видів агресивної поведінки. Агресія часто характеризується як дія, спрямована проти підтримки життєвих функцій іншої особи чи на подолання перешкод, що знаходяться між кінцевою метою і суб'єктом в даний момент. Агресія визначається і як поведінкова реакція, для якої характерне застосування сили з метою нанести ушкодження іншим організмам чи предметам. Внутрішньовидова агресія просто визначається як напад на особину того ж виду «за власною ініціативою». П. Брейн вважає, що поведінку можна визнати агресивною, коли вона відповідає декільком вимогам:

а) потенційно небезпечний стимул (фізичної чи психологічної природи) спрямований на особину чи предмет;

б) є доказ наявності мети і спонукання (тобто акт не випадковий);

в) наявні ознаки емоційного супрводу;

г) існують докази, що об'єкт нападу реагує у відповідь на атаку агерсивно. Дві останніх вимоги не є обов'язковими. Агресивний акт може бути цілеспрямованою мотивованою поведінкою без ознак емоційного супроводу, наприклад напад хижака на жертву або чисто інструментальний акт, пов'язаний із процесом навчання.

В даний час існує більш 100 різних визначень агресії. Часто ці дефініції складні й відбивають тільки одну сторону явища чи вузький професійний погляд (біологів, медиків, психологів, психіатрів і ін.) на феномен агресії.

Іноді виникає змішання понять агресії, агресивності і ворожості. Ці терміни використовують як синоніми. На відміну від «агресії» під «агресивністю» прийнято розуміти індивідуальну схильність до агресивної поведінки, готовність здійснтит агресивний акт, а «ворожість» визначається як нереалізоване бажання заподіяти вплив, що шкодить, іншому організму з поведінковою демонстрацією цього бажання чи без неї. Агресія й аутоагресія (тобто поведінка, спрямована на заподіяння шкоди власному організму) часто виникають у ситуації конфлікту. «Конфлікт» – це зіткнення активної життєвої потреби і реальної перешкоди до її задоволення. У таких ситуаціях можливе виникнення «фрустрації» (розчарування) — стану, що виникає в результаті нездоланних труднощів на шляху до досягнення мети.

Агресія також може бути представлена і як фізична дія (чи погроза такої дії) однієї особи стосовно іншої.

2. Види і форми агресивної поведінки в тварин

Варто перелічити широке коло форм агресивної поведінки, серед яких необхідно виділити і розглянути об'єкти дослідження й аналізу. К. Мойер запропонував розрізняти кілька типів агресивної поведінки:

· конкурентну міжсамцеву агресію,

· територіальну агресію,

· агресію, викликану роздратуванням, болем,

· материнський агресію,

· агресію в контексті статевої поведінки,

· агресію хижака,

· інструментальну агресію.

З огляду на різноманіття різних форм агресивної поведінки, функціональних ролей і варіабільності вираження агресії, варто формалізувати, узагальнити й у простій формі схематизувати найбільш важливі позиції, що стосуються загальної класифікації форм агресії. За функціональною роллю, поведінка атаки може виконувати дві поведінкові форми: «атака в нападі» і «атака в захисті» (тобто агресивно-оборонна форма).

У психофізіологічному аспекті функціональні системи «нападу» і функціональні системи «захисту» представлені різними інтегративними механізмами.

Напад передбачає ініціативу в діях і включає вторгнення в межі тіла, тобто фізичне ушкодження об'єкта агресії, вторгнення в область індивідуальної дистанції об'єкта агресії, вторгнення на освоєну об'єктом територію .

Захист виникає за умови нападу, що мав місце раніше, і включає: відповідь на вплив, що ушкоджує, на вторгнення в область індивідуальної дистанції, на вторгнення в межі території

Агресія може грати і роль інструменту для одержання їжі, партнера іншої статі, досягнення «нагороди» у широкому розумінні, одержання наркотику у тварин з експериментально отриманою залежністю до этанолу, морфіну.

На основі наявних літературних даних можна запропонувати систематизований перелік основних видів і форм агресивної поведінки тварин. У переліку представлені форми агресивної поведінки в природному середовищі, і поведінки, викликаної експериментально в результаті лабораторних маніпуляцій. Серед експериментально викликаних форм агресії доцільно розрізняти поведінку близьку до природних форм, і експериментально викликану патологічну агресивну поведінку.

3. Агресивна поведінка, що виникає в природних умовах

I. Внутрішньовидова агресія:

а) самців

б) лактуючих самок

в) зрілих самців і дитинчат

г) внутрішьогрупова агресія

д) міжгрупова агресія

II. Міжвидова агресія

3.1 Напад

Напад представлений р’ядом поведінкових елементів: кидок, укус, поштовх, удар. У гризунів часто спостерігаються комплекси укус-поштовх, атака-стрибок. У кішок добре помітні «холодна атака» і «афективна атака». Відкритому нападу часто передують поведінкові комплекси погрози, залякування, демонстрації сили. Особливо демонстративні ці комплекси в приматів. Першим проявом агресії є погрозлива поза (імпонування). Так погрожуючий шимпанзе висуває вперед нижню щелепу і здиблює шерсть, щоб вплинути на суперника.Самці багатьох видів мавп в імпонуючій позі показують свої статеві органи. Велике значення мають мімічні прояви: пильний погляд, оскал з одночасними ударами лапою, пильний погляд і напівоскал, оскал з вокалізацією, фіксація погляду й оскал — характерні рухові прояви: насильницьке утримання й удушення, притупування, розгойдування гілок, наближення з фіксацією погляду.

Етологічний аналіз поведінки приматів (зелені мавпи, бурі макаки, макаки резуси, павіани гамадрили, гібони, шимпанзе) показує виняткову важливість ролі міміки мавп в умовах їхньої групової взаємодії. Міміка приматів є не тільки вираженням відчуттів даної особи, але і важливим комунікаційним сигналом для інших членів групи. Н. Н. Ладигіна-Котс (1935) детально проаналізувала широкий спектр міміки шимпанзе, у тому числі у ситуаціях, пов'язаних з нападом і захистом.У дослідах на приматах відзначалося, що такі мікроповедінкові