Основний сенс внутрішньовидових бійок полягає не в знищенні суперника, а у вигнанні його з власної території. І в кожного виду тварин виникли свої ритуалізовані дії, яких вони суворо дотримуються. Наприклад, барани атакують один одного тільки в лоб, отруйні змії в поєдинках намагаються притиснути суперника до землі і не викоростовують отрути.

3.2 Захист

Захист представлений поведінковими елементами, що відбивають активний і пасивний типи цієї поведінки. Активний захист виявляється у виді бічної стійки, вертикальної стійки. З бічної стійки тварини можуть робити «випад і укус» чи поштовхи лапами. Активний захист здійснюється у формі відходу, втечі, уникання атаки, якщо є така можливість. Пасивні форми захисту виявляються в завмиранні, тривалому збереженні нерухомості, прийнятті пози «на спині». Багато дослідників розцінюють пасивні форми захисту, зокрема позу «на спині», як вираження підпорядкування.

Спостерігаючи за тваринами при їхній втечі від небезпеки, можна помітити, що в них немає особливого страху. Але при неможливості втечі виникають агресивні реакції, спрямовані на ворога. Наприклад, у безвихідній ситуації хомяки чи пацюки атакують собаку і навіть людину.

Іноді в разі смертельної небезпеки у тварин спостерігається акінезія – своєрідний кататонічний стан (“тваринний гіпноз” за І.П. Павловим, або “іммобілізаційний рефлекс”), що рятує їм життя. Страх супроводжується вегетативними змінами: сечовипусканням (слони, пацюки), дефекацією (ведмеді, пацюки), блюванням, дрижанням, збільшенням чсс і дихання, можлива зупинка серця.

Ще один спосіб захисту від ворога – імітація пораненого, яка особливо часто зустрічається в птахів, що гніздяться на землі. Цей спосіб виник як результат конфлікту двох мотивацій: втечі і охорони гнізда. У такій стуації тварина, імітуючи пороненого, відвертає увагу ворога від гнізда, спрямовуючи її на себе. Ящірки з метою захисту відкидають хвіст, птахи – велике перо, на яке нападає хижак. Деякі ссавці, якщо схопити їх за хвіст, скидають з ньго шкіру(хомяки, лісові миші).

У тварин, що живуть групами, захисна поведінка виявляється в тісному скупченні, бо хижак нападає лише на одну тварину.

4. Лабораторні моделі агресивної поведінки

Сучасні стратегії лабораторних досліджень агресії включають вільну ситуацію взаємодії тварин, близьку тим умовам, що зустрічаються в природному середовищі. До такого роду експериментів пред'являється ряд вимог. Структура експерименту не повинна порушувати у тварин вільного обміну специфічними комунікаційними сигналами. Більш того, адекватний обмін видотиповими сигналами (ультразвуковими, звуковими, феромональными) може бути покладений в основу побудови лабораторних експериментів по вивченню агресивної поведінки.

Лабораторні моделі агресивної поведінки зручно згрупувати по їхньому мотиваційному змісту і виділити кілька груп:

I — моделі, мотиваційним змістом яких є напад на представника того ж виду;

II — моделі, що представляють агресивно-оборонну відповідь на зовнішні впливи;

III — моделі міжвидової агресії, що представляють напад на представників інших видів;

IV — моделі агресії змішаного типу, що представляють «недиференційовану агресивність», аутоагресію й ін.

У кожній групі можуть бути відзначені як адаптивні, так і патологічні види агресії.

1. Агресія після добової ізоляції.

Статевозрілих мишей-самців, що містилися в групах по 10 тварин, ізолюють в індивідуальних клітках 10х15х20 на 16 год, потім у клітку ізолянта підсаджують партнера з клітки загального утримання тварин на 10 хв. Реєструють латентний період першої атаки, число і тривалість атак. Процедуру повторюють через 6 год. В подальшому доборі беруть участь тварини, що показали агресивну відповідь протягом 1 хв, потім агресивність перевіряється 4 рази протягом 2 днів. Після першого добору вдається виявити 10—15 % агресивних тварин.

2. Агресія після тривалої ізоляції (модель патології поведінки). Статевозрілих мишей-самців ізолюють в індивідуальних клітках 10х15х20 див на 6, 8, 12 тижн. Попередньо протягом 4 тижн. ведеться добір агресивних тварин під час 5-хвилинних зустрічей ізолянта зі згрупованим партнером. Поведінка ізолянта оцінюється етологічним методом за допомогою спеціальних пристроїв. В результаті ізоляції виникає (у великій вибірці тварин) кілька типів поведінкових відповідей на самця, що вторгається: агресивний, нейтральний і тривожно-захисний. В залежності від задач експерименту може бути обрана та чи інша група тварин. Багато авторів оцінюють поведінку ізолянтів у рамках «патологічного синдрому ізоляції».

3. Агресія між самцями-домінантами.

Самці-домінанти багатьох видів тварин (від комах до приматів), як правило, вступають у бійку на «своїй» і на «нейтральній» території. Два самці-домінанти (миші, пацюки) містяться в спеціальному пристрої — комунікаційний апарат. Поведінка тварин оцінюється протягом 30—60 хв за 5-хвилинні інтервали на основі спеціальних таблиць.

4.Внутрішньогрупова агресія.

Для експериментів використовуються групи мишей чи пацюків (від 4 до 12 самців), що містяться в одній клітці і тестуються протягом 2 міс, визначаються домінанти, субдомінанти і тип домінування (ієрархії). При висаджуванні всієї групи на нову територію («відкрите поле») виникають атаки домінанта на підлеглих.

5. Агресія “чужак-резидент”(територіальна).

У цьому тесті (на пацюках, мишах, мавпах) самець міститься із самкою в умовах, близьких до природного середовища. Безпосередньо перед тестом самка віддаляється, а самець-чужинець підсаджується до «резидента». У цих умовах виникають інтенсивні атаки типу «напад на чужинця».

6. Агресія в умовах конкуренції за їжу.

Відмінністю цієї моделі є те, що досвіди можуть проводитися як на самцях, так і на самицях. Пари пацюків чи мавп однієї статі містяться і тестуються у своїх домашніх клітках. Перед тестом проводяться 48-годинна депривація — тварини одержують тільки воду, але не їжу. Тестування починається з появи харчового брикету