7. Міжгрупова агресія.

Дві групи по 3—5 мишей розділяються пластмасовою стінкою на якийсь час, потім стінка віддаляється. Виникає групова бійка, що найбільш інтенсивна між домінантами кожної групи. Оцінюється частота і тривалість епізодів бійок.

8. Агресія, викликана електростимуляцією мозку (модель патології поведінки).

Пацюкам, кішкам, мавпам вживляются електроди в область вентро-медіального і латерального гіпоталамуса. Середній рівень порогу електричної стимуляції для того, щоб викликати поведінку атаки на партнера того ж виду, визначається для кожної тварини індивідуально протягом 3 днів. Щодня проводиться 10 тестів по 10 хв тривалості з інтервалами в 50с. Ця процедура дозволяє не тільки об'єктивно виміряти агресивну поведінка за порогами її появи, але й оцінити неспецифічні ефекти.

9. Агресія, викликана на позбавленням наркотику (морфіну, этанолу й ін.).

Показано наявність недиференційованої агресивності в пацюків, що довгостроково одержували морфін, у період його різкого скасування. Подібний тип агресії спостерігався також у пацюків, що одержували тривалий час этанол.

10. Агресія, обумовлена фрустрацією.

Експерименти проводяться головним чином на голубах (рідше на пацюках) в умовах попереднього навчання оперантным реакціям для одержання «підкріплення» (їжі). Пропуск регламентованого «підкріплення» викликає атаки з укусами в пацюків чи клювання в голубів, вираження погрози стосовно родича чи до неживого об'єкта.

11. Агресія, викликана психотропними засобами.

Відомо, що високі дози апоморфіну, мезоргідину здатні викликати недиференційовану агресивність, можливо, захисної природи. Частіше для такого роду экспериментів використовують лабораторних гризунів.

Дуже перспективними в дослідженнях на тварин можуть бути моделі агресивної поведінки пов'язаної з впливом нейровірусів (наприклад, вірусу сказу), обумовленого генетичним дефектом, викликаного впливом токсинів рослинного і тваринного походження. Однак такого роду моделі поки не одержали широкого поширення в експериментальній психофармакології.

5. Системно–структурна організація агресивної поведінки в тварин

Найбільш складною проблемою експериментальної агрессології є створення обґрунтованих уявлень, концепцій морфофункциональної і психофізіологічної організації агресивної поведінки, аналізу матеріальних процесів, що лежать в основі цих форм поведінки. Одним із продуктивних напрямків досліджень нейрофізіологічних механізмів поведінки на рівні тварин є нейроетологічне. У рамках цього напрямку використовувалося два основних підходи: з одного боку, вивчалися питання про те, які структури більш важливі, а які — менш в інтеграції агресивної поведінки, а з іншого боку — яку роль відіграють ті самі структури мозку в інтеграції різних форм внутрішньовидової поведінки.

Перші уявлення про нейрональний субстрат агресивної поведінки складалися на основі методології електричної стимуляції мозку, локальних руйнувань структур, запису активності одиничних нейронів, мікроін'єкцій фармакологічних засобів. Проводилися спроби топографічної (анатомічної) локалізації складних функцій мозку шляхом зіставлення виникаючих форм агресії і захисту з об'єктивними проявами функцій конкретних мозкових утворень, ставилися задачі знайти «центри» агресивної поведінки.

Дослідження останніх років були спрямовані на вивчення й оцінку ролі специфічних структур мозку і зовнішніх факторів, що мають відношення до визначених типів агресивно-обороннї поведінки. Була сформульована робоча гіпотеза про те, що «емоційне вираження», що супроводжує напад і захист, формується в центральної нервовій системі фрагментарно, групами нейрональних елементів, що забезпечують як автономні вегетативні відповіді, так і вокалізацію і поведінкове вираження у виді специфічних актів і поз. У залежності від активації тієї чи іншої області ЦНС ці фрагменти можуть бути викликані як ізольовано, так і у виді організованих (програмованих) послідовностей поведінкових елементів.

Досвід численних досліджень показує, що ЭС мозку здатна викликати фрагменти агресивної поведінки поза залежністю від експериментальної ситуації (наприклад, помилкову лють) чи ЭС може служити тригером агресивної мотивації, у рамках якої поведінка атаки передбачувана, тоді як моторне виконання не передбачуване, тому що воно адаптовано до зміни навколишнього середовища, включаючи можливу поведінкову відповідь об'єкта атаки. Дуже важливо під час обговорення експериментальних даних бачити чітке розходження між чисто моторними фрагментами і цілеспрямованою ворожою (агресивною) поведінкою.

Перелік мозкових структур, що мають відношення до різних типів агресивної поведінки узагальнений у табл. 1. Узагальнення проведене на основі даних ЭС мозку і руйнувань мозку.

Таблиця 1

Види агресивної поведінки і мозкові структури, що за неї відповідають

(за Пошиваловим В.П.)

Вид агресивної поведінка | Мозкові структури активуючого типу | Мозкові структури гальмівного типу

Агресія між самцями (конкурентна) | Мигдалина (центральні і медіальні ядра), таламус (вентралатеральний і задній), гіпоталамус латеральний, центральна сіра речовина | Ольфакторні цибулини, головка хвостатого ядра

Територіальна агресія | Гіпокамп латеральний | Мигдалина базолатеральна

Агресія, викликана страхом | Мигдалина (центромедіальні ядра), форнікс | Гіпоталомус вентромедіальний, перегородка, гіпокамп дорзальний

Материнська агресія | Гіпоталамус, гіпокамп вентральний | Перегородка, мигдалина базолатеральна

Агресія, викликана електробольвою стимуляцією | Гіпоталамус дорсомедіальний, гіпоталамус задній | Гіпоталамус вентромедіальний, мигдалина базолатеральна, хвостате ядро (головка)

Агресивна поведінкова відповідь може бути отримана під час стимуляції різних областей мозку: мигдалеподібного комплексу, гіпоталамуса, середнього мозку, а гальмівний ефект в залежності від форми агресії — при ЭС перегородки, хвостатого ядра, гіпокампа, базолатеральних відділів мигдалеподібного комплексу. Безумовно, агресивна відповідь може бути викликаний ЭС не тільки специфічних мозкових систем, але і неспецифічних — в останньому випадку поведінкові реакції можуть бути ситуаційно залежними, обумовленими, тобто виникати в результаті швидкого навчання.

6. Використана література:

1. Крушинский Л. В. Формирование поведения животных в норме и патологии. М.: Изд-во МГУ, 1960.

2. Мантейфель Б. П. Экология поведения животных. М.: Наука, 1980.

3. Меннинг О. Поведение животных. М.: Мир, 1982.

4. Пошивалов В.П. Экспериментальная психофармакология агресивного поведения.Л.: Наука, 1986.