образливість, недовіра, агресивність, непорозуміння з товаришами.
Прагнення підлітка розібратися в собі й оцінити себе породжує підвищену чутливість до думки інших. Не маючи ще чіткого уявлення про себе, він буває невпевнений у правильності самооцінки і гостро переживає думки інших про себе, їхнє ставлення до нього. Дослідженнями радянських психологів Т.В Дрогунової, Л.І. Божович, Г.А. Собієвої доведено, що це є однією з основних причин уразливості підлітка, невмотивованих, безпідставних, з погляду старших, бурхливих реакцій на зауваження, життєві події тощо.
Розвиток у підлітка нових якостей самосвідомості уповільнюється, якщо старші ставляться до нього як до дитини і контролюють його дії, керують ним так, як контролюють і в молодших класах. Звичка самого підлітка робити все за вказівками також заважає йому бути самостійним у своїх вчинках і діяльності. Якщо дорослі не змінюють свого ставлення до підлітка і не рахуються з проявами його дорослості, то школяр стає неслухняним, впертим, з’являється негативізм, прагнення будь-що звернути на себе увагу.
У розвитку особистості підлітка помітно виділяють два періоди: молодший і старший підлітковий вік. Інтереси молодших підлітків характеризуються безпосередністю. Їх цікавить усе те, що кидається у вічі. Внутрішній світ людини, її духовні якості — розум, почуття, воля менше приваблюють. Діючи, підлітки значну увагу приділяють враженню, яке вони справляють. Наслідки ж відступають на другий план, у вчинках часом виявляються імпульсивність і безконтрольність. Молодший підліток ще недостатньо усвідомлює власні вчинки і не завжди здатний до самоаналізу.
Значно об’єктивніше до власних вчинків ставиться старший підліток. Він більше схильний до самоаналізу, хоч і не завжди ще здатний розібратися в самому собі. О.М. Горький розповідає, як він намагався в п’ятнадцять років розібратися у своєму внутрішньому стані: “Зазирнувши всередину себе, я знаходив своє вмістилище вражень схожим на темну комірчину, що тісно і аби як напхана різними речами. Розібратися в них не було ні сили, ні вміння”. Саме в цей час підліток найбільше потребує розумної і тактовної поради дорослих. Старші підлітки прагнуть знайти своє місце в житті, думають, ким бути, куди піти після закінчення школи. Старших підлітків приваблюють складні справи, виконуючи які можна виявити свої знання і здібності, проте відсутність досвіду не завжди дає їм змогу успішно здійснювати заплановане. Через це виникають розчарування, зневіра в свої сили.
Особистісний розвиток відбувається протягом усього життя. Відповідно деякі теоретики запропонували стадійну модель для розуміння фаз росту і розвитку в житті людини. Теорія Фрейда, у якій формування особистості представлене у виді послідовності стадій психосексуального розвитку, є одним із прикладів цього підходу. Як інший приклад можна назвати концепцію восьми стадій розвитку его, сформульовану Еріксоном. На противагу згаданим авторам, багато вчених-теоретиків підкреслюють роль взаємин між батьком і дитиною як значимого фактора в розумінні проблеми розвитку. Карл Роджерс, наприклад, надавав особливого значення тому, як формується Я-концепція індивідуума – і в ракурсі пізнання, і в емоційному відношенні – під впливом батьківських установок і поводження на етапі формування особистості.
Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх детермінант. До зовнішніх, чи детермінантам оточення, відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікальної для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори. Подальший опис безлічі змін, що супроводжують наш розвиток – фізичних, соціальних, інтелектуальних, емоційних, моральних і т.д., - показує, якою складної є проблема розвитку людини.
Розділ І
Стан проблеми розвитку особистості у школярів у психопедагогічній літературі
1.1. Аналіз психопедагогічної літератури з проблеми розвитку особистості підлітка
Психологія особистості — одна з важливих, великих і особливо спірних тем у психології. Інтерес до неї невичерпний тим більше зараз, коли проблема особистості в суспільному розвитку так зросла.
На даний момент існує безліч теорій особистості. Так, наприклад, Л.Хьелл і Д. Зиглер у своїй книзі “Теорії особистості” описують більш десятка з існуючих у закордонній психології.
Зиґмунд Фрейд висунув психодинамічну теорію особистості, основна думка якої полягає в тому, що люди знаходяться в стані невпинного конфлікту, джерела якого лежать у неусвідомлюваних сексуальних і агресивних спонуканнях. Психодинамічна теорія призначає головну роль складній взаємодії між інстинктами, мотивами і потягами, що конкурують між собою за верховенство в регуляції поводження людини.
З.Фрейд для більш точного і простого опису особистості вводить в анатомію особистості три основні структури: ід, его і суперего. Такий розподіл відомо, як структурна модель психічного життя.
Ід (воно) означає інстинктивні й уроджені аспекти особистості. Его (Я) — це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. Суперего (поверх-я) — морально-етична сила особистості.
Після Фрейда вивченням его займався видатний психолог Ерік Еріксон. Він вважав, що розвиток особистості відбувається протягом усього життя людини. Його аналіз соціалізації можна представити за допомогою опису відмінних рис восьми стадій психосоціального розвитку.
1. Дитинство: базальна довіра — недовіра.
2. Раннє дитинство: автономія — сором і сумнів.
3. Вік гри: ініціативність — вина.
4. Шкільний вік: працьовитість — неповноцінність.
5. Юність: его-ідентичність — рольове змішання.
6. Рання зрілість: інтимність — ізоляція.
7. Середня зрілість: продуктивність — інертність.
8. Пізня зрілість: его-інтеграція — розпач.
Інший відомий психолог Реймонд Кеттел у дослідженні особистості має одну ведучу мету: розкрити (за допомогою методу факторного аналізу) основні риси особистості. Він думає, що особистісні риси складають ядро структури особистості, і вони відповідальні за те, що буде робити людину в даній обстановці. По визначенню Кеттела, особистість — це те, що дозволяє нам пророчити поводження людини в даній ситуації. Кеттел вважає, що риси особистості