Виникає представлення про те, що кожна людина має свого роду «внутрішній манометр», показання якого свідчать про те, як він себе оцінює, яке його самопочуття, чи задоволене він собою чи ні. Значення цієї сумарної оцінки задоволення своїми якостями дуже велико. Занадто висока і занадто низька самооцінки можуть стати внутрішнім джерелом конфліктів особистості. Зрозуміло, ця конфліктність може виявлятися по-різному.

Завищена самооцінка приводить до того, що людина схильний переоцінювати себе в ситуаціях, що не дають для цього приводу. У результаті він нерідко зіштовхується з протидіями навколишніх, що відкидають його претензії, озлобляється, виявляє підозрілість, чи помисливість навмисну зарозумілість, агресію і зрештою може втратити необхідні міжособистісні контакти, замкнутися.

Надмірно низька самооцінка може свідчити про розвиток так називаного комплексу неповноцінності, стійкої непевності в собі, відмовлення від ініціативи, байдужності, самозвинувачення і тривожності.

Той факт, що самооцінка є результат далеко не завжди чітко усвідомлюваний особистістю свого роду проекції реального «Я» на «Я ідеальне», дозволяє зрозуміти складний, складений характер самооцінки, з'ясувати, що оцінка самого себе здійснюється не безпосередньо, а за допомогою еталона, що складений з ціннісних орієнтації, ідеалів особистості.

Однак для характеристики позиції особистості, видимо, недостатньо знати одну лише самооцінку. Важливо знати, яка, на думку даної особистості, оцінка, що особистість заслужила в даній групі, що, як вона припускає, їй можуть дати товариші (очікувана оцінка). Вона може бути виявлена за допомогою аналогічної експериментальної процедури і також може бути високою, середньої, низкою, може більше наближатися до рівня чи самооцінки менше, нарешті» може бути різної стосовно різних референтних груп.

Установивши факт повернення особистості, що знаходиться в нових життєвих обставинах, до спочатку очікуваної оцінки, ми тим самим з'ясуємо ступінь входження особистості в нову групу, рівень її взаєморозуміння з групою, а разом з тим і характер її самопочуття в групі. Були отримані експериментальні дані, що демонструють дію системи оцінок як регулятора групових взаємин. Так, значне підвищення самооцінки особистості сполучена зі зменшенням показника очікуваної оцінки. Індивід, переконавши на досвіді в невідповідності самооцінки і фактичного відношення до нього навколишніх, не чекає уже від них високої оцінки. Крім того, з'ясувалося, що підвищення оцінки, що дає особистість навколишнім, веде до підвищення реальної оцінки з боку інших, тобто оцінки особистості групою. Було висловлено цілком обґрунтоване припущення, що висока оцінка особистістю своєї групи зв'язана з тим, що індивід дійсно контактний, живе її інтересами, поважає» її цінності, виявляє почуття колективізму. У свою чергу колектив як би акумулює добрий стосунок до нього одного з його членів і забороняє йому цю високу оцінку збільшеної. Тут позначається вплив об'єднуючої сили колективу.

Розглянемо інші співвідношення в системі оцінок особистості. От перед нами людина з високою самооцінкою, низькою оцінкою навколишніх і низькою очікуваною оцінкою — особистість свідомо конфліктна у відносинах з іншими людьми, схильна приписувати навколишнім щиросердечну черствість. Інша людина відрізняється невиправдано високою очікуваною оцінкою. У нього може спостерігатися поблажливе відношення до навколишніх, самовпевненість. У всякому разі, навіть якщо всі ці якості не виявляються в поводженні, вони складаються потенційно, поволі і при зручному випадку можуть виявитися в загальному ладі поводження особистості, оскільки для них існує сприятливий ґрунт.

Три показники — самооцінка, очікувана оцінка, оцінка, особистістю групи — входять у структуру особистості, і хоче людина того чи ні, він об'єктивно змушений вважатися з цими суб'єктивними індикаторами свого самопочуття в групі, чи успішності не успішності своїх досягнень, позиції стосовно себе і навколишнім. Він повинний вважатися навіть тоді, коли не підозрює про наявність цих показників, нічого не знає про дію психологічного механізму оцінок і самооцінки. По суті своєї цей механізм — перенесений усередину людської особистості (інтеріоризированний) механізм соціальних контактів, орієнтації і цінностей. З його показаннями людин звіряється, вступаючи в спілкування, активно діючи. Ця перевірка відбувається переважно несвідомо, а особистість підбудовується до режимів поводження, обумовленим цими індикаторами.

Несвідомо — не значить безконтрольно. Не слід забувати, що всі істотно значимі оцінки формуються у свідомому житті особистості. Раніш чим вони інтерибризирувались, вони були зримо представлені в міжлюдських контактах. Родина, учителі, товариші, книги, фільми активно формували, наприклад, у дитини його «Я ідеальне» і в той же час його «Я реальне», учили його зіставляти їх. Дитина училася оцінювати навколишніх по тим же показникам, по яким він оцінював себе, попередньо навчивши себе рівняти на інші. Людина звикла, як у дзеркало, вдивлятися в соціальну групу і потім перемістив його усередину своєї особистості.

Для того щоб свідомо керувати процесом виховання особистості, необхідно чітко представляти собі дія цих несвідома форм керування, що складаються, особистістю своїм поводженням, звертати увагу на всю систему оцінок, якими людина характеризує себе й інших, бачити динаміку змін цих оцінок; прагнучи краще зрозуміти людини, завжди бачити його в контексті відносин із сукупністю референтних для нього груп, ніколи не випустити з уваги суспільну сутність особистості, якими б глибоко інтимними й індивідуальними ні виявилися її прояви.

Для практичного підтвердження вищерозглянутого матеріалу було проведено дослідження на основі методики Ольшанського Д.В. та піраміди потреб А. Маслоу серед дев’ятикласників школи №5. Тридцяти двом учням було дано два завдання, завдяки яким продіагностували рівень самооцінки в учнів та задоволеність потреб за пірамідою потреб, що немаловажна для рівня самооцінки учнів.

Завдання 1.

Дітям потрібно було намалювати на листку 10 вертикальних ліній, кожна довжиною в 10 клітинок. Оцінюючи себе, на