комплексу країни в цілому чи його окремої складової. Це не таке вже й просте питання. На фоні досягнутого рівня розвитку екожтміки тієї чи іншої країни випередження подій, хоча й воно, безсумнівно, несе прогресивне начало, так чи інакше в кінцевому підсумку буде нівельоване цим рівнем.

Так, боїмося, може бути і з новим Земельним кодексом. Він законодавче закріплює новий тип відносин в аграрному секторі. А адекватного йому документа в інших галузях економіки України просто не існує.

Такий своєрідний вступ до розгляду основних положень нового Земельного кодексу України. Досягнутий нами рівень усвідомлення складності проблем сучасного вітчизняного агропромислового комплексу змушує цим і обмежитись, сконцентрувавшись на найбільш загальних питаннях вдосконалення, у відповідності з новим Земельним кодексом, виробничих відносин в аграрному секторі.

1. Земля як основне національне багатство

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується.

3. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земля як складова частина біосфери включає грунти та інші природні елементи ландшафту, що органічно пов'язані між собою і забезпечують належне існування флори і фауни та життєдіяльність людини.

Конституція України, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особливої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери.

Принцип особливої охорони державою землі як основного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на її раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель природоохоронного,

оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 Земельного кодексу (далі — ЗК)). Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно їх повноважень у галузі регулювання земельних відносин (статті 6-173К).

З метою охорони земель України як основного національного багатства Верховною Радою України Законом від 21 вересня 2000 року затверджена «Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки». Вона розроблена в контексті вимог для подальшого опрацювання, вдосконалення та .розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Формування екологічної мережі, яка включає до свого складу і землі, передбачає зміни в структурі земельного фонду шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної діяльності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні з боку держави, дають належні підстави для віднесення їх до територіальної системи з певними ознаками екологічної мережі.

Сприятливі умови для охорони та збільшення площі земель з природними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у землекористуванні, забезпечується:

вилученням земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;

вилученням із промислового використання (у видобувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища;

наданням переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використання;

збільшенням території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь;

необхідністю виконання Україною міжнародних зобов'язань у галузі охорони довкілля і, зокрема, земель.

Головною метою цієї Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття.

Основними її завданнями є:

обґрунтування та опрацювання організаційно-правових, економічних, науково-практичних та інших заходів щодо забезпечення процесу формування та захисту екологічної мережі і, зокрема, земельного фонду країни;

резервування та подальше надання статусу заповідних цілинним землям, еталонним типам ґрунтів тощо;

оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня їх розораності;

удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та збагачення їх природними компонентами;

впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території; ' * >

обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;

здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже змитими та дуже дефльованими ґрунтами на схилах крутизною понад 5-7 градусів.

Завдання, зміст і порядок охорони земель та ґрунтів викладено в статтях 162-168 ЗК. Обов'язок по охороні земель покладено на відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування та державні адміністрації (статті 6-17 ЗК).

Для охорони земель запроваджується державний, самоврядний та громадський контроль (статті 187-190 Кодексу).

З метою раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів Земельним кодексом передбачається проведення землеустрою (статті 181—186), моніторингу земель (статті 191, 192),

' державного земельного кадастру (статті 193-204) та економічного стимулювання (ст. 205).

Охорона земель спрямована на збереження родючості ґрунтів,