Відомо, що земля використовується для різних цілей, тому в ст. 4 мова йде про мету правового регулювання земельних відносин. Таких цілей як мінімум дві: раціональне використання та охорона земель.

Раціональне використання земель — це таке використання, яке здійснюється на підставі науково-технічних правил, є ефективним, але не призводить до погіршення земель (зниження їх родючості чи виникнення деградації грунтів), а забезпечує підвищення їх родючості.

Раціональне використання земель в першу чергу означає строго цільове їх призначення. Нецільове використання землі не тільки нераціональне, але й незаконне. Для забезпечення раціонального використання землі власники земельних ділянок і землекористувачі повинні запроваджувати прогресивні системи землеробства, більш повно використовувати досягнення науково-технічного прогресу. При раціональному використанні землі її якість повинна покращуватися.

Раціональне екологічно збалансоване землекористування забезпечує збереження і покращення як землі, так і інших природних ресурсів. Нераціональним вважається таке використання землі, яке здійснюється з порушенням зазначених вимог.

Забезпечення охорони земель — самостійна мета правового регулювання земельних відносин. Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. З метою посилення охорони земель згідно закону можуть розроблятися та прийматися республіканські та місцеві програми охорони земель.

3. Принципи земельного законодавства

Земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального

базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

д) забезпечення гарантій прав на землю;

е) пріоритету вимог екологічної безпеки. *

Принципи земельного законодавства — це ті основоположні засади, головні ідеї, що характеризуються універсальністю та відображають суттєві положення законодавства. Вони або ж прямо закріплені в земельно-правових нормах, або ж виникають з їх змісту.

Сутність принципу поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва в тому, що земля як об'єкт земельних відносин розглядається законом не тільки як основний засіб виробництва і територіальний базис, але й як елемент довкілля, який знаходиться у нерозривному зв'язку з іншими природними ресурсами.

Забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави — один із самостійних принципів. В його основі покладені положення чинного законодавства щодо рівності форм власності на землю. Це означає, що умови та об'єм здійснення власниками своїх повноважень є однаковими для всіх суб'єктів, їх суб"єктивні права підлягають захисту в однаковій мірі.

Невтручання держави в здійснення суб'єктами своїх прав щодо володіння, розпорядження та користування землею, крім випадків, передбачених законом — це результат демократизації земельних відносин. Закріплення цього принципу пов'язане з розширенням прав власників земельних ділянок і землекористувачів (у тому числі і орендарів), розвитком їх самостійності. Державне управління в галузі використання та охорони земель здійснюється в сучасних умовах у поєднанні з широкою самостійністю як власників земельних ділянок, так і землекористувачів. Згідно ст. 154 Земельного кодексу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником земельної ділянки

повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. У випадку ж заподіяння шкоди неправомірним втручанням зазначених органів у здійснення власником повноважень щодо землі ст. 155 Земельного кодексу встановлює відповідальність названих органів.

Право власників земельних ділянок та землекористувачів самостійно господарювати на землі є запорукою того, що держава не повинна втручатись в діяльність носіїв земельних прав при реалізації ними своїх правомочностей. Винятки з цього правила складають випадки, передбачені законом. Мова йде, зокрема, про примусове припинення прав на земельну ділянку її власника або землекористувача при порушенні ними чинного земельного законодавства (ст. 143 ЗК). Не виключається також припинення земельних прав і на випадок необхідності забезпечення екологічної безпеки або ж інших державних чи суспільних інтересів та ін. (ст.ст. 146, 147 ЗК).

Забезпечення раціонального використання та охорони земель — один з основоположних принципів. Раціональне використання землі передбачає взаємозв'язок досягнення необхідного ефекту, який отримано від господарської експлуатації землі при мінімальних витратах з одночасним збереженням і покращенням землі в процесі її використання. Цей принцип тісно і нерозривно пов'язаний з такими принципами, як цільовий характер використання земель та стабільність, сталість прав на землю.

Згідно закону земельні ділянки повинні використовуватися суб'єктами земельних прав тільки у відповідності з цільовим призначенням. Використання земельних ділянок з порушенням зазначеної вимоги незаконне і тягне за собою певні негативні правові наслідки для суб'єкта (ст. 141 ЗК).

Забезпечення гарантій прав на землю полягає в тому, що Земельний кодекс забезпечує гарантії права власності на землю і право користування землею.

Земельні права суб'єктів (право власності на земельні ділянки та право користування ними), а також гарантії їх здійснення проголошені і закріплені Конституцією України. Так, цим Законом визначені права і свободи людини і їх гарантії, гарантується право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод, гарантується право власності на земельну ділянку (ст.ст. 13,14,55). Згідно ст. 153 Земельного кодексу

власник не