в ті чи інші форми стосунків, взаємин спілкування, які можуть бути виробничими чи особистими. Сьогодні визнано положення про те, що спілкування е однією із необхідних всезагальних передумов формування і розвитку особи, й свідомості, суспільства в цілому. Адже якщо ми під спілкуванням розуміємо взаємодію суспільних суб'єктів (класів, груп, особистостей), то між ними, безперечно, відбувається обмін інформацією, досвідом, здібностями, навичками, уміннями тощо. Спілкування — це одна із умов соціалізації особистості. У спілкуванні людина не тільки одержує раціональну інформацію, формує способи діяльності, а й шляхом наслідування та переймання засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки. Як правило, розрізняють міжособистісне і суспільне спілкування.
На жаль, міжособистісне спілкування в наш час стає дедалі винятковішим явищем. Технологізація суспільства, зростання темпів виробничих процесів, зайнятість особистостей у суспільному виробництві й відтворенні ведуть до розмежування людей, не залишають вільного Часу для прямих, безпосередніх контактів. Вони починають опосередковуватися різними технічними засобами — телефоном, телевізором, відеомагнітофоном, комп'ютером що, на наш погляд, завдає суттєвих втрат моральним та духовним аспектам міжособистісного спілкування. Проте, визначаючи, що майбутнє людства залежить від розвитку техніки й технології, від умілого використання їх у соціальному бутті людини, не заперечуємо їхнього існування, а лише підкреслюємо, що особистий контакт має більшу емоційну силу, бо у ньому безпосередньо діє соціально-психологічний "механізм" духовного спілкування, актуалізується те "розумове поле", яке об'єднує людей, стимулює духовний потяг однієї людини до іншої.
Не менший вплив на розвиток свідомості справляє суспільне спілкування, здійснюване шляхом засвоєння суспільної свідомості за допомогою літератури, сприйняття мистецьких творів, засобів масової комунікації. Воно розширює межі особистих стосунків із світом, робить індивіда причетним до всіх подій, що відбуваються, до різних поколінь, країн та епох. Словом, завдяки цій формі спілкування система відносин особистості збагачується, стає інформаційно насиченішою й завершеною.
Виникнення свідомості як соціально-культурного явища безпосередньо пов'язане із зародженням мови, в якій формувались та відбивалися перші свідомі уявлення людей. Свідомості поза мовою не існує
Як і свідомість, мова формувалася в процесі праці та суспільних відносин. Вона з'являється тоді, коли в людей виникає потреба щось сказати одне одному. Люди розкривають на практиці і закріплюють утому чи іншому звуковому сигналі значення предмета, його функції, властивості. Тому за допомогою мови вони можуть "сигналізувати" один одному про призначення того чи іншого предмета або дії. Оскільки мова людини позначає предмети, властивості і відношення, вона є важливим засобом спілкування людей та знаряддям їхнього мислення.
Виникнення членороздільної мови було могутнім засобом дальшого розвитку самої людини, суспільства та свідомості. Завдяки мові свідомість формується і розвивається вже як духовний продукт життя суспільства. Будучи засобом взаємного спілкування, обміну досвідом, вона об'єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Тим самим відбувається історична спадкоємність епох, коли нові покоління людей соціальне успадковують здатності до спілкування тією чи іншою мовою.
Крім того, мова е специфічним-засобом зберігання та передавання інформації, а також управління поведінкою людини, пізнання об'єктивного світу і самосвідомості особи.
Таким чином, мову сьогодні розглядають як суспільно-історичне явище, яке виступає засобом відбиття і об'єктивізації ідеального, оскільки й ідеї не існують відірвано від мови.
Визначальним фактором виникнення свідомості є соціальність. Саме завдяки соціальності людина закріплювала, удосконалювала і транслювала у поколіннях навичка трудової та розумової діяльності, адже між побудовою зовнішньої практичної діяльності і внутрішньою розумовою діяльністю людини є певна відповідність. Соціальність є субстанцією свідомості. Вона створює ту систему об'єктивних відносин, де свідомість виявляє себе, підносячись до рівня самосвідомості, реалізуючись у предметах матеріальної культури.
Свідомість як феномен того матеріального і соціального світу, в якому живе людина, існує у двох формах: індивідуальній та суспільній. Суспільна свідомість вивчається переважно соціальною філософією. Ми розглянули деякі важливі сторони питання про походження і сутність індивідуальної свідомості.
Логіка аналізу цієї проблеми привела нас до визначення поняття свідомості. В спеціально-конкретних науках та філософії поняття свідомості розглядається в різних ракурсах. Так, фізіолог X-Дельгадо вважає, що свідомість із моменту народження і протягом усього життя людини повністю залежить від припливу інформації, й можна визначити як переробку інформації, що надходить у мозок. При цьому центр тяжіння переноситься на з'ясування походження, прийому, передачі, збереження, мобілізації та наслідків цієї інформації. Психологи А-В.Петровський і М.Г-Ярошевський розглядають свідомість як вищу інтегруючу форму психіки, як результат суспільно-історичних умов формування людини у трудовій діяльності, під час постійного спілкування з іншими людьми. У філософській літературі здебільшого зустрічається інтегральне уявлення про свідомість як про ціле-спрямоване відображення зовнішнього світу, як засіб регулювання й контролювання людиною своїх взаємовідносин із дійсністю.
Незважаючи на різні підходи дослідників до феномена свідомості, усі вони звертають увагу на головне, що притаманне свідомості, — зв'язок із діяльністю, відображально-інформаційну, орієнтальну, (регулятивну) та комунікативну
Ми ознайомились з історико-генетичним поглядом на походження свідомості та й природу. Певною мірою нам вдалося відповісти на питання, як з немислячої матерії виникає матерія мисляча.