Термін «особистість» використовують різні науки, але найчастіше ми зустрічаємося з ним у медицині, філосо-фії, правознавстві, історії, педагогіці та психології. Кож-на з цих наук розглядає особистість виходячи з охоплю-ваної нею сфери людської діяльності, використовуючи для її вивчення свої методи і категоріальний апарат. Найбільш детально й у всіх проявах особистість вивча-ється психологією. Вважають, що особистість виникає на певному етапі філогенетичного та онтогенетичного роз-витку. Лише в людському суспільстві, за умови нормаль-ного розвитку людського організму, індивід стає особис-тістю. Таким чином, особистість — це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потребі. Осо-бистість формується в процесі взаємодії людини з ото-чуючими людьми, навчання, виховання та самовихован-ня. Залежно від умов життя, методів виховання в люди-ни, як правило, виникають і формуються ті або інші соціально значущі якості, що характеризують її як пред-ставника того або іншого суспільства чи спільності.

К. Маркс вважав, що сутність людини — це сукуп-ність усіх суспільних відносин. Таким чином, поняття осо-бистість стосується людини, яка вже має суспільну зрі-лість. Людина стає особистістю лише тоді, коли вона має специфічні риси і передусім соціально-психологічні особливості, такі, як принципи, позиція, установки, цін-нісні орієнтації, потреби й інтереси. Реалізується осо-бистість перш за все в процесі суспільної діяльності лю-дини.

Проблема особистості в радянській психології вирі-шується з позицій діалектичного та історичного матеріа-лізму. Принцип соціально-історичного підходу полягає в тому, що особистісні властивості формуються в резуль-таті перетворення їхніх природних передумов у процесі суспільно-історичного розвитку. Практична діяльність є фундаментом формування особистості. Кожна людина (індивід) створює свій власний внутрішній світ, а також властивості своєї особистості, оволодіваючи формами і видами соціальної дійсності, що історично склалися.

Психологи нашої країни не заперечують біологічну основу розвитку особистості — спадкові морфофізіологічні якості, проте розглядають їх як потенціальні можли-вості, розвиток яких залежить від соціальних передумов та умов. У зв'язку з цим великого значення набуває ін-формація про те, як типологічні властивості психічної діяльності впливають на вироблення тих або інших влас-тивостей особистості або ж, навпаки, як впливають на механізми руйнування їх.

Питання про психічні властивості особистості є пред-метом дискусії між різними ідеалістичними течіями, з одного боку, і між ними та матеріалістичною наукою — з іншого. Деякі наукові теорії особистості доводили пе-ревагу одних особистостей над іншими, оскільки вважа-лося, що психічні властивості визначені вже від наро-дження людини і вони незмінні. Більше того, виявлялося, що за одним лише зовнішнім виглядом можна повністю визначити особистість.

Так, Е. Кречмер, виходячи з будови тіла людини, роз-різняв три основні типи:—

пікник-циклотимік — це «широка-тяжка» людина, для якої характерні недостатня емоційна стійкість, ко-ливання настрою, почуття колективізму, товаришування, і проекція на інших;—

астенік-шизотимік — людина малоконтактна з ото-чуючими, недостатньо реалістична, часто самовдоволена;—

атлет-іксотимік — міцна, кістлява людина із спокійним характером, однак схильна різко «спалаху-вати».

Шелдон, представник фізичної типології особистості, виходячи з трьох шарів клітин ембріона, із яких домінує в процесі дозрівання організму людини той чи інший, розрізняє три основних типи людей:

Ендоформний тип — має великий живіт, розвинуті внутрішні органи, слабкі і короткі кінцівки. Як правило, це покладиста, чуйна та комунікативна людина.

Мезоморфний тип — з потужним складом тіла, особ-ливо грудей, розвинутими кінцівками, широкими долоня-ми і стопами. Неспокійна і агресивна людина.

Ектоморфний тип — худий, високий з дуже розвину-тою нервовою системою. Людина загальмована та інтровертна.

Того ж напряму, але трохи з інших засад французь-кий учений Сіго зробив спробу вкласти всіх людей у за-пропоновані ним чотири варіанти залежно від розвитку різних систем органів. Згідно з Сіго, існують такі типи людей: дихальний, м'язовий, травний і мозковий) Для кожного з них характерними є свій тілесний склад, мі-міка, характер і свої хвороби.

Люди дихального типу мають великий ніс, дещо роз-ширені вилиці, довгу шию, широкі плечі їх грудна кліт-ка подовжена і сплощена. У таких людей міміка зосере-джена у середній частині обличчя. Вони переважно по-хмурі, стримані, енергійні, схильні до хвороб легень.

М'язовий тип — це люди з класичними пропорціями, гармонійні.

Тип травний — це здебільшого самовдоволений флег-матик, у якого товсті губи і нижня частина обличчя ви-ща і ширша за верхню.

Мозковий тип — люди з високим чолом, розширеною доверху головою. Міміка у них зосереджена навколо очей. Вважають, що це основні постачальники видат-них особистостей, але і кандидати в істерики і невра-стеніки.

Однак чистих типів в дійсності дуже мало, а їх ком-бінації настільки різноманітні, що класифікація Сіго, по суті, виявилась малопридатною.

Уже давно медикам відомі два протилежних варіан-ти біологічної організації людини, що є ніби полярними відхиленнями від звичайного середнього типу. їх нази-вають астеніками і гіперстеніками (від грецьк. stenos — сила).

Типовий астенік при найкращому апетиті і харчуван-ні ніколи не накопичить зайвого жиру, у нього «все зго-ряє». Такі люди звичайно мають довгі кінцівки і шию.

Гіперстенік — міцна, квадратно-округла, мускульно-гладка людина, схильна до облисіння.

Раніше вважалося, що захворювання на туберку-льоз — це привілей астеніків, а гіперстеніки схильні до обмінних і серцево-судинних захворювань.

У XIX ст. Ледо поділяв не тіло, а лише обличчя на п'ять геометричних типів: квадратний, круглий, оваль-ний, трикутний, конічний. Кожен з цих типів, у свою чергу, поділявся на прямий, поздовжній і короткий. Ква-дратному типу властиві енергія, практицизм, різкість. Круглий тип — діяльний, імпульсивний, палкий. Оваль-ний