Теорія психоморфологічного локалізаціонізму (К. Клейст, Е. Кречмер) психічні властивості особистості співвідносила також з конституціональними особливос-тями будови тіла. Неспроможність цієї теорії виявля-ється в надмірній біологізації соціальних явищ і, зокре-ма, властивостей особистості. Не заперечуючи деякого взаємозв'язку між будовою тіла та особливостями поведінки людини, навряд можна це повністю абсолютизу-вати,

Біологізаторські теорії завдяки сучасним методам до-слідження знаходять певне наукове підтвердження. На-приклад, Чезаре Ломброзо вважав, що існують люди зі схильністю до насильства через певні біологічні відхи-лення. Так, вивчаючи психологічний статус і особливості обміну речовин в організмі серед малолітніх злочинців, учені встановили, що в основі злочинів підлітків лежать причини не лише соціальні, а й генетично зумовлені особ-ливостями обміну речовин. Поряд з виявленими психо-логічними показниками (підозріливість, злопам'ятливість, схильність до демонстрації сили, неконтрольованість емо-цій) встановлено, що в усіх цих дітей глибоко поруше-ний вуглеводний і ліпідний обмін, знижений вміст дея-ких гормонів. Зміна обміну речовин і організація відпо-відної психологічної корекції полегшують таким дітям перехід цього критичного періоду (вік від 10—13 років). Особливе значення має тактика поведінки батьків і ви-кладачів загальноосвітніх шкіл.

Науково встановлено, що людина має своєрідний ін-дивідуальний набір генів, якого немає, не було й не бу-де в інших людей, за винятком однояйцевих близнят, набір генів у яких ідентичний. Проте особистості однояйцевих близнят, хоча й мають багато спільних рис, усе ж таки відрізняються одна від одної, що підтверджує думку про вирішальну роль зовнішнього (передусім су-спільного) середовища у формуванні особистості. Але не слід механічно поєднувати соціальні впливи та генетичну своєрідність людини. Це діалектичний процес, який від-бувається з урахуванням досвіду всього людства, що, в свою чергу, робить кожну людину мікрокосмосом. Саме в процесі активної взаємодії з середовищем розкрива-ються і потенціальні можливості індивіда. Безумовно, формування особистості значною мірою залежить від са-мої людини, її копіткої праці над собою, тобто самови-ховання і самовдосконалення, яке триває практично все свідоме життя.

При цьому людина, пізнаючи себе, усвідомлює свої недоліки і звичайно намагається викоренити їх. Таке самопізнання ніби створює внутрішні умови для більш об'єктивного вивчення іншої людини. Тим часом уся діяльність медичних працівників проходить серед лю-дей і від правильності визначення психологічних влас-тивостей хворих залежить не лише час для встановлення необхідного контакту з ними, але й постановка діаг-нозу, перебіг захворювання та видужання.

Безумовно, особистість не якесь аморфне поняття, вона має визначену структуру, знання якої необхідне кожній людині, що працює в системі «людина — людина».

Структура особистості містить спрямованість, харак-тер, темперамент і здібності. Ці підструктури особистості не слід уявляти як абсолютно незалежні або відірвані один від одного елементи, оскільки вони є складовими єдиної функціональної системи. Разом з тим ототожню-вати або не розрізняти їх — значить позбавляти себе можливості об'єктивної оцінки достоїнств і недоліків людини.

СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ. ПОТРЕБИ, МОТИВИ, ПЕРЕКОНАННЯ, ІДЕАЛИ

Спрямованість особистості — це система спонук і цін-нісних орієнтацій, яка визначає вибіркове відношення та активну поведінку людини, тобто спрямованість, по суті, стійка система мотивів, які орієнтують життєдіяльність особистості. Причому один з мотивів, залежно від ситуа-ції, може бути домінуючим, а решта — спірними. В ці-лому, визначаючи спрямованість особистості, ми дізнає-мося, що людина зробила в своєму житті, що вона зби-рається робити і як вона хоче досягти цього. Залежно від сфери виявлення домінуючої спонуки розрізняють морально-етичну, професійну та побутову спрямованість особистості.

Морально-етична спрямованість особистості полягає у високій морально-етичній зрілості. Люди з цією домі-нуючою спонукою всі події, що відбуваються, вчинки лю-дей пропускають крізь моральні категорії; прагнуть чи-нити все за законом, цінують таких самих людей. Вони виявляють гуманність, колективізм, відповідальність і принциповість. їх привертає громадська діяльність, бо-ротьба за справедливість тощо.

Професійна спрямованість особистості — це власти-вість, яка виявляється в активному і стійкому прагненні займатися певною професійною діяльністю, вдосконалю-ватися в ній. Це особи, які в своєму житті на перший план ставлять роботу (сім'я, наприклад, для них може бути на другому плані).

Побутова спрямованість виявляється в матеріальних, сімейних, а також культурних індивідуальних прагненнях. Для таких людей головним є створення добрих по-бутових умов, сімейного затишку, а не громадська діяль-ність чи професійні успіхи на роботі.

Безумовно, та чи інша спрямованість характеризу-ється інтенсивністю, стійкістю, широтою і певним рівнем. Інтенсивність спрямованості пов'язана з емоційним за-барвленням, яке може виявлятися у вигляді нечітких по-тягів чи глибокої впевненості. Стійкість — це передусім тривалість і збереження спонуки. Коло інтересів людини звичайно фіксується в понятті широта спрямованості. Дуже важливо, щоб при всій широті спрямованості був головний інтерес, добре, якщо він спрямований на про-фесійний успіх і сімейне благополуччя. А рівень спрямо-ваності свідчить про високу або низьку громадську ак-тивність, прагнення зробити благополучним життя, в од-ному випадку — лише для себе, в іншому, високому,— і для інших.

Даючи характеристику спрямованості особистості за формою, ми передусім говоримо про потреби, інтереси, переконання і світогляд. Так, уся наша свідома регуля-ція поведінки, дії, мислення і почуття визначаються по-требами. Вони ж є джерелом активності особистості. Власне всі дії людини визначаються потребами.

Потреба — це стан організму, особистості чи суспіль-ства, створюваний необхідністю в об'єктах для існуван-ня, розвитку, який виражає залежність від об'єктивних умов їхнього