Отруєння ртуттю та її сполуками

Професійні отруєння ртуттю та її неорганічними спо-луками трапляються на ртутних рудниках при видобутку руди, що містить кіновар; на заводах, де з руди випа-люванням кіноварі виплавляють чисту металеву ртуть; на заводах приладобудування, зокрема при виробництві термометрів, рентгенівських трубок, ртутних випрямля-чів, ртутних, насосів; на метало- і деревообробних під-приємствах; при виробництві гримучої ртуті; при виго-товленні хімічних і фармацевтичних препаратів; на заво-дах синтезу ртутьорганічних пестицидів; у науково-до-слідних і заводських лабораторіях, світлокопіювальних та експериментально-виробничих майстернях, стоматологіч-них кабінетах та ін.

Найчастіше застосовують різні солі ртуті, оксиди. Оксид ртуті входить до складу офтальмологічних і дерматологічних мазей, його застосовують для протру-ювання насіння, він міститься у фарбах для підводних споруд і днищ кораблів, використовується як деполяри-затор у сухих батареях, як допоміжний засіб для розпису фарфору; йодид ртуті—реактив Несслера—засто-совують для індикації аміаку, що використовується в фотографії; хлорид ртуті—каломель—використо-вується як фунгіцид, для протруювання насіння, у піро-техніці (бенгальський вогонь); д и х л о р и д ртуті за-стосовують для консервації дерева, анатомічних препа-ратів, для виготовлення чорнила, травлення і чорніння сталі, як підсилювач негативів у фотографії; а м ідо-хлорид ртуті входить до складу білої ртутної мазі, його використовують у ветеринарії як засіб проти пара-зитарних захворювань шкіри; сульфіт ртуті (кіно-вар) — найбільш нешкідлива неорганічна сполука ртуті;

нітрат ртуті використовують для обробки хутра і в виробництві повсті, для протруювання шерсті тварин, його токсичність приблизно така сама, як і дихлориду ртуті. Оксиціанід ртуті застосовують як засіб для дезинфекції шкіри, він входить до складу препаратів для протруювання насіння і дерева, токсичність приблизно така сама, як і дихлориду ртуті; фульминат ртуті (ціанід ртуті, гримуча ртуть) — вибухова речовина, що міститься в пістонах, капсулях, детонаторах; арсенат ртуті входить до складу фарб для покриття кораблів.

Металева ртуть (Нg) — сріблястий рідкий метал, мо-лекулярна маса 200, відносна густина 13,6 г/см3, темпе-ратура кипіння 356,6 °С, температура плавлення 38,9 °С. Максимально можлива концентрація в повітрі 15,2 мг/см3 при температурі 20 °С. Ртуть не має запаху, її пара в 7 раз важча за повітря. Ртуть добре адсорбується дере-вом, папером, тканиною, штукатуркою.

Граничне допустимі концентрації (ГДК) для елемен-тарної ртуті в різних країнах варіюють від 0,01 до 0,05 мг/м3 (у нас ГДК ртуті становить 0,01 мг/м3). За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, безпечні для здоров'я рівні становлять 25 мкг/м3 повітря (серед-ньозважена концентрація) або 50 мкг/г креатиніну в сечі.

Елементарна ртуть та її неорганічні сполуки виво-дяться більше з сечею, ніж з калом, а органічні похід-ні—головним чином з калом (понад 90 %). Біологічний період напіввиведення неорганічних сполук ртуті стано-вить приблизно 6 тижнів. Співвідношення між концент-раціями ртуті у повітрі і сечі варіює від 1 :2 до 1:3. Інакше кажучи, середня концентрація ртуті у повітрі.

Клінічна картина. Гострі отруєння трапля-ються рідко, лише в аварійній обстановці. Переважають випадки гострого отруєння внаслідок випадкового або навмисного приймання препаратів ртуті, наприклад су-леми.

Дуже важливими симптомами отруєння є гіперсалівація, запалення слизової оболонки рота й утворення вира-зок на ній, опухання слинних залоз, збільшення підще-лепних лімфатичних вузлів, запалення ясен, нудота і часте блювання, іноді з кров'ю, понос, тенезми, кишко-ва колька. Відзначають неприємний запах із рота, кал з домішкою крові, смердючий. Водночас з'являються озна-ки ураження дихальних шляхів (гострий бронхіт, інтерстиціальна пневмонія). Гострі ураження легень виника-ють при діянні пари ртуті в концентраціях 1—3 мг/м3. Часто розвивається некротичний нефроз з гострою недо-статністю нирок. Для сулемового нефрозу (сулемової нирки) характерна відсутність набряків. Нерідко бува-ють ураження печінки, нервової системи. У крові вияв-ляють гемоліз, лейкоцитоз, підвищену ШОЕ (до ЗО— 50 мм/год), збільшений загальний вміст білка, азоту, ацидоз. Через кілька днів після отруєння на фоні колап-су при явищах наростаючої недостатності кровообігу може настати смерть.

Висока температура тіла, блювання, понос, слабкість, головний біль, сплутаність свідомості, розлади мови, хо-ди, розвиток анурії, а також лейкоцитоз, підвищена ШОЕ, зрушення лейкоцитарної формули вліво нерідко є при-чиною помилкового діагнозу токсикоінфекції, грипу, менінгоенцефаліту та ін. Хворих, як правило, спочатку гос-піталізують в інфекційне відділення. У цих випадках для встановлення правильного діагнозу треба враховувати етіологічний фактор. Діагноз гострого отруєння ртуттю

ставлять при діянні високих концентрацій ртуті — кіль-ка міліграмів в 1 м3 повітря.

При підгострому отруєнні ртуттю на перше місце ви-ступають явища у травних органах (паління в роті, ви-разковий стоматит, гінгівіт, нудота, блювання, понос), розхитування зубів.

У хворих також спостерігаються висока температура тіла (до 40 °С), висипи і свербіж шкіри, біль у суглобах, слабкість, інтенсивний головний біль, озноб, що зміню-ється відчуттям жару, тахікардія, набряк навколоорбітальної клітковини, повік, слизової оболонки зіва, трі-щини в куточках рота, тремтіння повік, рук. Виявляють лейкоцитоз, збільшену ШОЕ, еозинофілію. На ЕКГ — ознаки токсичного міокардиту. Як і при гострих отруєн-нях, з'являються ознаки ентероколіту, переймоподібний біль і здуття живота, токсичний гепатит, гломерулонеф-рит, помітне зменшення кількості сечі, аж до анурії, ура-ження нервової системи (гіперкінез язика, мімічної мус-кулатури, рук, що переходить у судорожний приступ, дизартрія, пригнічення сухожильних рефлексів, розма-шистість рухів). Надалі можуть з'явитися страх, суїцидальні висловлювання, депресія, оптико вестибулярні роз-лади, слухові галюцинації, синестопатії, судорожні зве-дення м'ячів обличчя, шиї.

Хронічне отруєння. Тривале діяння (протягом 8—10 років) ртуті, концентрація якої лише трохи перевищує ГДК, (0,01—0,02 мг/м3), призводить до розвитку мік-ромеркуріалізм. У нас це найпоширеніша форма отруєння ртуттю. Проявляється вона головним болем, запамороченням, зниженням пам'яті, дратливістю, ляк-ливістю, пригніченим настроєм, кволістю та іншими