довго залишатися непоміченою. Ба-гато дітей почуваються задовільно при рівні гемоглобіну 90—100 г/л. У разі важкої анемії з'являються слабкість, за-паморочення, шум у вухах, знижується психічна й фізична активність, погір-шується апетит. Шкіра бліда, із воско-подібним відтінком, слизова оболонка губ і кон'юнктива безкровні, склери си-нюваті. Межі серця зміщені вліво, над верхівкою вислуховується систолічний шум. Розвивається тахікардія, знижу-ється AT.
У периферичній крові виявляють гіпохромну анемію, колірний показник ста-новить 0,5—0,6, іноді нижчий. Спостері-гається мікроцитоз, анізоцитоз, пойкілоцитоз. Кількість лейкоцитів у нормі, але можливі лейкопенія, зсув нейтрофільного ряду вліво, відносний лімфоцитоз.
Лікування передусім спрямоване на ліквідацію джерела кровотечі та віднов-лення рівня заліза. Призначають повно-цінне харчування, препарати заліза, ві-таміни.
Лейкоз — злоякісне пухлинне захворю-вання кровотворної системи з переваж-ною локалізацією в кістковому мозкові. Лейкози поділяють на гострі та хронічні. При гострому патологічний субстрат представлений бластними клітинами, а при хронічному — зрілими. У дитячому віці частіше трапляється гострий лімфобластний лейкоз (у 85 % випадків).
Етіологія лейкозу досі належним чи-ном не досліджена.
За ендогенною теорією, порушення об-міну речовин в організмі призводять до накопичення проміжних продуктів (ін-дол, індол-індикан, жирна кислота), що справляють потужну лейкозогенну дію.
Хімічна теорія надає значення низці речовин, які проникають в організм людини іззовні та є лейкозогенними фак-торами (поліциклічні вуглеводи, аміно-азотосполуки, бензол та його похідні).
У виникненні лейкозів велику роль відіграють іонізуюча радіація та радіо-активні речовини. Доведено, що іонізу-юча радіація індукує у дітей гострий лімфобластний лейкоз, а у дорослих — хронічний мієлолейкоз.
У наш час набула широкого визнання вірусна теорія походження лейкозів. Описані кілька десятків онкогенних ві-русів, які спричинюють лейкоз у тва-рин. Проте й ця теорія потребує по-дальшого розроблення.
Важливе значення у виникненні лей-козів мають генетичні фактори. Висо-кий ступінь ризику виникнення лейко-зу встановлений у дітей з хромосомними захворюваннями. Діти з хворобою Дауна захворюють на нього в 20 разів час-тіше, ніж здорові. При хронічному міє-лолейкозі виявлена специфічна хромо-сомна аномалія, що дістала назви філадельфійської хромосоми (Ph-хро-мосома).
Патогенез. Доведено, що лейкоз має клонове походження, тобто розвиваєть-ся з однієї патологічної клітини, а не є первинно-множинною пухлиною. Роз-виток лейкозу підлягає законам пухлинної прогресії, коли моноклональна (доброякісна) пухлина переходить у поліклональну (злоякісну) і в подаль-шому швидко метастазує, зумовлюючи системне ураження внутрішніх органів.
При всіх лейкозах спостерігаються по-рушення клітинної диференціації (дозрі-вання) та проліферації (розмноження). Первинна пухлинна клітина втрачає здат-ність до диференціації, але залишається спроможною проліферувати. Розмножен-ня лейкозного клону веде до накопичення патологічних клітин. Утворення значної маси лейкозних клітин зумовлює знижен-ня їх проліферації (за принципом зворот-ного зв'язку) і гальмування нормального гемоцитопоезу. Причому відзначається як просте витіснення здорових гемоцитів лейкозною пухлиною, так і пригнічення їх діяльності гуморальними інгібіторами.
Гострий лейкоз. У дитячому віці в переважній більшості випадків трапля-ється гострий лейкоз. Це злоякісна пух-лина, патологічний субстрат якої пред-ставлений молодими, або бластними, клітинами.
Класифікація. В основу класифікації гострих лейкозів покладені цитохімічні ознаки бластних клітин (табл. 1), які відбивають особливості обміну та є ін-дивідуальними для кожного виду.
Згідно з цією класифікацією, діагноз гострого лейкозу визначають, якщо в кістковомозковому пунктаті виявлено 30% і більше бластів і промієлоцитів.
Використовуючи морфологічні, цитохімічні та імунологічні методи дос-лідження, можна виділити такі фор-ми, типи й варіанти гострого лейкозу у дітей.
Цитохімічна характеристика різних варіантів гострого лейкозу
Таблиця 1
Варіант гострого лейкозу | Цитохімічна характеристика
Перокси -даза | Реакція з Суданом чорним на ліпіди | Кисла фосфатаза | PAS-реакція
глікоген | 2-нафти -лестераза | Хлор-ацетат-естераза | Кислі сульфато-вані мукополі-сахариди
Лімфобластний | - | + | + | - | - | -
Мієлобластний | + | + | + | + | ± | + | -
Монобластний | ± | ± | ++ | ± | + | - | -
Мієломонобластний | + | ± | + | + | + | ± | -
Промієлоцитарний | ++ | + | + | ++ | + | ++ | +
Недиференційований | - | - | - | - | - | - | -
Примітка: (+) — реакція позитивна; (+) — слабопозитивна; (—) — негативна.
ЛІМФОГРАНУЛЕМАТОЗ
С Лімфогранулематоз — злоякісне пух-линне захворювання лімфатичної систе-ми. Характеризується гіперплазією лімфоїдної тканини та наявністю атипових клітин Березовського—Штернберга.
Етіологія лімфогранулематозу досі ос-таточно не визначена Певну роль відво-дять герпетичному вірусу Епстайна— Барра. Його онкогенну дію доведено на приматах.
Патогенез. Найбільш визнана теорія пухлинного генезу лімфогранулематозу. Захворювання не є первинно генералізованим процесом. Його розглядають як пухлину уніцентричного походження. У подальшому процес поширюється, метастазуючи з первинного вогнища. Генералі-зація процесу відбувається головним чи-ном лімфатичними шляхами, проте мож-ливий і гематогенний шлях.
Класифікація. Патологічний субстрат захворювання — гранульома. її морфо-логічна структура змінюється залежно від стадії пухлинного процесу. За гістоморфологічною класифікацією виділя-ють такі варіанти лімфогранулематозу:
1) лімфогістіоцитарний;
2) нодулярний склероз;
3) змішаноклітинний;
4) лімфоїдне виснаження.
За клінічною класифікацією виділя-ють такі стадії захворювання: І (ло-кальна форма) — ураження однієї або двох суміжних груп лімфатичних вузлів, розташованих по один бік діафрагми; II (регіонарна форма) — ураження двох або більше несуміжних груп лімфатичних вузлів, розташованих по один бік діаф-рагми; III (генералізована форма) — ура-ження різних груп лімфатичних вузлів, розташованих по обидва боки діафраг-ми; IV (дисемінована форма) — ура-ження внутрішніх органів (печінка, ле-генева тканина, плевра, кісткова ткани-на, шкіра, нирки, із залученням до процесу лімфатичних вузлів). У кожній стадії хвороби, залежно від наявності або відсутності загальних симптомів (гарячка, профузний нічний піт, свер-біж шкіри, зниження маси тіла), виді-ляють два варіанти перебігу: А — інток-сикація є; Б — інтоксикації немає.
Клініка. Клінічні симптоми лімфогра-нулематозу різноманітні. Вони залежать від стадії процесу, локалізації первинного