Розробка особистісного підходу-дуже складна теоретична і практична проблема. Гуманістичний підхід дає можливість сприймати людину як ”відкриту можливість” самоактуалізації.В рамках гуманістичного напрямку людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Гуманістичний підхід у розумінні сутності особистості пов’язаний з іменами К.Гольдштейна, А.Маслоу, Дж.Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е.Фрома, К.Хорні, В.Франкла та ін. Сучасні вимоги до формування особистісного підходу представлені у дослідженнях таких відомих психологів, як К.О.Абульханова-Славська, В.В.Давидов, В.О.Моляко, Л.М.Проколієнко, І.С.Якиманська, О.Г.Асмолов, В.В.Столін, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін. Питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В.О.Сухомлинського, І.С.Кона, А.В.Петровського, Б.О.Федоришина, І.Д.Беха та ін.

Особистісний підхід все настійливіше утверджується як ключовий психолого-педагогічний принцип організації навчально-виховного процесу. Однак рівень його науково-методичного обгрунтування не задовольняє педагогів і психологів (1,С.58-59). Особистісний підхід є своєрідним методологічним інструментарієм, основу якого становлять сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методика психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке, цілісне розуміння пізнання особистості, її розвиток. Особистісно орієнтована освіта реалізується через діяльність, метою якої є саморозвиток суб’єктів навчального процесу, розкриття їх внутрішнього творчого потенціалу. Зміна змісту освіти на сьогоднішньому етапі розвитку вищої школи веде до зміни її технологій, надає їй особистісної спрямованості.

Серед різноманітних особистісно орієнтованих технологій ефективним щодо вирішення проблем фахової підготовки психологів-практиків є використання групової психокорекції у вигляді методу активного соціально-психологічного навчання(АСПН), розробленого проф. Т.С.Яценко (7,8). АСПН легко вписується у реальний навчально-виховний процес у вузі, є гуманістичним за своєю суттю, результативним з точки зору оптимізації особистісних та професійно значущих якостей майбутніх фахівців у галузі практичної психології. Психокорекційний процес у групі АСПН забезпечує з’ясування глибинних психологічних передумов труднощів спілкування, сприяє розвитку рефлексивного потенціалу суб’єкта.

Професіоналізм психолога-практика у великій мірі залежить від рівня його соціально-перцептивної компетентності. Для фахівця у галузі практичноі психології здатність об’єктивного сприймання плинного соціально-перцептивного матеріалу,як зазначає Т.С.Яценко, є однією з найважливіших. “Такою є перша й доконечно потрібна умова, аби психолог став практиком.І це зрозуміло,бо він працює з тим, що бачить, чує, сприймає, відчуває” (7,С.7). Однак наявність деструкцій у суб’єкта призводить до викривлень реальності, до спотвореного сприйняття об’єктивної дійсності. З іншого боку, психолог повинен звертати увагу й об’єктивно інтерпретувати факти розбіжності декларованих устремлінь і реальної поведінки.

Вирішити проблему підвищення точності міжособистісного сприймання традиційними методами підготовки фахівців неможливо.У зв’язку з цим особливого значення у системі підготовки майбутніх психологів-практиків набуває особистісна психокорекція,яка забезпечує глибинно-особистісне самопізнання, слугує поліпшенню взаємодії у процесі спілкування.

Практикуючий психолог має безоцінно сприймати клієнта, орієнтуватися не на власні моральні уявлення,стереотипи світосприймання й поведінки, а на систему цінностей клієнта. Феномен “приєднання” до позиції клієнта створює атмосферу довіри, забезпечує продуктивність надання кваліфікованої психологічної допомоги.

Культура спілкування психолога передбачає вміння використовувати різноманітні засоби й методи впливу на клієнта,адекватно сприймати й розуміти його, налагоджувати ефективну взаємодію, орієнтуватися на партнера як рівноправного суб’єкта спілкування. Справжня культура спілкування – це й знання про наявні стереотипи взаємодії (6,С.243). Спілкування передбачає взаєморозуміння між його учасниками, яке базується на взаємосприйманні, зіставленні, інтерпретації особистісних характеристик поведінки. Все це становить зміст перцептивної сторони спілкування. Термін “соціальна перцепція” був запропонований Дж.Брунером. У загальному вигляді він означає формування у свідомості людини образу іншого. Дослідження соціальної перцепції зосереджені на вивченнні двох блоків проблем: аналізові особливостей суб’єкта й об’єкта міжособистісного сприймання й аналізові його механізмів. Соціальна перцепція є передусім пізнавальним процесом. Невід’ємною частиною будь-якого соціально-перцептивного процесу є емоційно-мотиваційний та поведінковий аспекти життєдіяльності особистості (9,С.95).Зміст поняття ”соціальна перцепція” включає сприймання не тільки фізичних властивостей об’єкта, а також його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, цінностей тощо. Передбачає інтерпретацію та оцінку на цій підставі вчинків іншої людини, розуміння її як особистості. Виходячи з цього, виокремлюють дві стадії міжособистісного розуміння-стадії конкретно- чуттєвого та абстрактно-логічного відображення. Сутність інтерпретації, яка відбувається на стадії абстрактно-логічного відображення, полягає в поєднанні сприйнятих елементів-ознак зовнішності із семантичним змістом досвіду та знань суб’єкта.

Процес інтерпретації має переважно оцінний характер. Акт оцінки входить у структуру пізнавальних процесів, результатом яких є образ-уявлення про іншу людину. Образ-уявлення усвідомлюється як певне враження, вербалізується в поняття, на основі яких виникає судження як психологічна інтерпретація (10,С.486-487).В оцінці відображене ставлення суб’єкта до іншої людини. Б.Ф.Ломов зазначає, що термін “ставлення” передбачає не скільки об’єктивний зв’язок особистості з її оточенням, а в першу чергу, її суб’єктивну позицію в цьому оточенні (11,С.326). Такий інтегральний характер ставлень особистості розроблений в працях В.Н.Мясищева, Д.Н.Узнадзе, О.М.Леонтьєва та інших вчених.

Особистість відображає реальність характерним для неї чином. В суб’єктивному ставленні представлена соціальна позиція конкретної людини, її потреби, установки, погляди та ін. Природньо в ставлення особистості ”вплітаються” емоції. Саме вони є невід’ємною частиною всієї сфери ставлень людини, надають її структурі індивідуальної своєрідності. Характерним для ставлень є відносна стійкість, що дозволяє говорити про їх особливості: активність, об’єм, співвідношення компонентів (свідомого, несвідомого, раціонального та ірраціонального) та ін. (12). Саме об’єктивністю пояснюється