не буду цього робити - буду неістинний стосовно себе і буду надходити так, начебто я не в такому ж ступені винуватий, як і іншої стосовно мене. Оскільки моє життя і так сильно заплямоване неправдою, я повинний прощати неправда, зроблену стосовно мене. Тому що я сам не люблю, ненавиджу, обмовляю, виявляю підступництво і зарозумілість, я повинний прощати і виявлені стосовно мене нелюбов, ненависть, наклеп, підступництво, зарозумілість. Я повинний прощати тихо і непомітно. Я взагалі не прощаю, я взагалі не доводжу до цього. Але це є не екзальтація, а необхідне розширення й удосконалення звичайної етики" [20].
Таким чином, Швейцер тлумачить прощення як засіб недопущення зла в людську душу. (Згадаємо: "Я взагалі не прощаю, я не доводжу до цього".) Тобто він свідомо не ставить себе на місце ображеного, обманутого, хоча визнає, що стосовно нього був виявлений наклеп, ненависть, неправда і т.д. Він виводить себе за рамки ситуації, а саму ситуацію, де відношення до нього носить явно негативний характер, навмисно не робить об'єктом моральної оцінки. Він дозволяє собі зневажити злом, і тим самим зло як би скасовує, навіть виключає. Такий спосіб недопущення зла дозволяє позбавити людину від мік морального вибору, потреби обґрунтування (нехай навіть для самого себе) необхідності прощення.
Швейцер постійно зміщає звичні акценти. Він переводить нашу увагу зі зла на добро і фіксує в нашій свідомості останнє. Він не засуджує бездіяльність, але активно підтримує всяку дію, спрямована на збереження життя. Він узагалі нікого нізащо не засуджує (по тій же причині, що і "не прощає" - не допускає себе до осуду). Психологічно він мислить і діє дуже вірно, фіксуючи у свідомості людини позитивні моменти і як би не зауважуючи (і цим заперечуючи) негативні. Він як би хоче сказати нам: так, зло є, але чи коштує про нього говорити, чи варто витрачати своє життя на настільки марне заняття і чи не краще присвятити її активному утвору добра?
Ми не знайдемо у Швейцера нічого схожого на моральну регламентацію, але знайдемо чітке визначення мети і напрямку життєвої діяльності. "Етика благоговіння перед життям змушує нас відчути безмежно велику відповідальність... Вона не дає нам готового рецепта дозволеного самозбереження, вона наказує нам у кожнім окремому випадку полемізувати з абсолютною етикою самозречення. У згоді з відповідальністю, що я почуваю, я повинний вирішити, що я повинний пожертвувати від мого життя, моєї власності, мого права, мого щастя, мого часу, мого спокою і що я повинний залишити собі" [21]. У той же час Швейцер вважає, що не потрібно чи хвалити засуджувати людей, якщо вони почувають себе вільними від боргу самозречення заради інших людей. За кожним визнається право вибрати свій шлях і пройти його.
Швейцер вважав свою етику програмою індивідуальної дії, безпосереднього служіння людям, вважав, що вона спонукує людей виявляти цікавість до іншим і віддавати їм частку свого життя, любові, участі, доброти. У цьому Швейцер бачить борг кожної людини незалежно від його професійної приналежності і суспільного становища, і своє власне життя переконаний гуманіст, лікар і філософ присвятило цьому служінню.
"Щира етика починається там, де перестають користатися словами". У цьому висловленні Швейцера, короткому і ємному як формула, укладений глибокий зміст: етика благоговіння перед життям у більшому ступені практика, чим теорія, він має чітко виражену орієнтацію на активну цілеспрямовану дію, метою якого є збереження всіх існуючих форм життя, самовіддане служіння людині. Те, до чого інші моралісти лише призивали, Швейцер обрав справою свого життя. Його раціоналізм, його воля, його знання і моральна орієнтація сконцентрувалися на одній конкретній справі і дали небачені результати. Доля обдарила його довголіттям - Швейцер прожив дев'яносто років - і навіть не половину життя, як він розраховував, а дві третини її віддав реалізації своєї етичної системи.
Альберт Швейцер, що пішов з життя в середині 60-х рр., лауреат Нобелівської премії світу, гуманіст - наш сучасник. Ідеї його, справи його живі і донині, створені ним медичні установи в Ламбарені продовжують працювати на благо людям. Особистість такого масштабу можна назвати явищем європейської культури.
Використана література і зноски до тексту
Юм Д. Трактат про людську природу // Юм Д. Соч. у 2-х т. Т. 1. М., 1965. С. 619.
Кант И. Соч. у шести томах. Т. 4. Ч. 2. М., 1995. С. 391
Там же. С. 393.
Там же. С. 365.
Там же. С. 380.
Гегель Г.-В.-Ф. Роботи різного років у 2-х томах. Т. 2. М., 1973. С. 54-55.
Там же. С. 55.
Шопенгауер А. Вибрані твори. М., 1992. С. 183.
Ніцше Ф. Соч. у 2-х томах. Т. 1. М., 1990. С. 735.
Там же. С. 288.
Маркс К., Енгельс Ф. Твори. 2-і изд. Т. 23. С. 761.
Євангеліє Толстого. М., 1992. С. 371.
Там же. С. 372.
Кинг М.Л. Любите ворогів ваших // Питання філософії. 1992. № 3. С. 66-67.
Ганді М. Моя віра в ненасильство // Там же. 1992. № 3. С. 65.
Там же. С. 66.
Швейцер А. Благоговіння перед життям. М., 1992. С. 524.
Там же. С. 30.
Там же.
Там же. С. 221.
Там же. С. 224.