Реферат на тему:

Правила доказового міркування

Будь-яке судження про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому воно може бути прийняте за істину тільки після того, як ми переконаємося у його істинності.

В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх із дійсністю, за допомогою органів почуття, у процесі практичної діяльності. Так, щоб установити і перевірити істинність судження «Замок, на який замикалися двері будинку потерпіло- го, має сліди пошкодження», досить оглянути цей замок

Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завжди можна. Так, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може буті встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують в дійсності і тому не можуть бути сприйняті без-посередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо упев-нитися в істинності таких суджень: «Потерпілий С. вбитий обвинувачуваним К.»; «Під час скоєння злочину обвинувачуваний знаходився на місці вчинення злочи-ну»; «Організатором скоєного злочину був Т.» і так далі. Істинність подібних суджень установлюється і перевіряє-ться не безпосередньо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних доказів.

Доведення — це процес думки, що полягає в обгрун-туванні істинності якогось положення за допомогою ін-ших положень, істинність котрих установлена раніше.

Наприклад, нам треба довести істинність судження про те, що «Одержання хабара є діяння небез-печне для суспільства». Для цього ми наводимо такі два судження:

1) «Всякий злочин є діянням суспільне небезпечним»;

2) «Одержання хабара є злочин» — і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність доводжуваного судження.

Доведення є умовиводом. У нашому прикладі воно від-бувається у формі одного умовиводу. У більшості випад-ків доведення є складними, вони складаються не з од-ного, а багатьох умовиводів.

Термін «доведення» вживається в кількох значеннях.

1. Під доведенням розуміють факти, за допомогою котрих обгрунтовується істинність того чи іншого поло-ження.

2. Словом «доведення» позначають джерела даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, ме-муари тощо.

3. Доведення — це процес мислення, логічний процес обгрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін «доведення» вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає дове-дення як мисленний процес.

Складний, полемічний характер самої процедури аргументації об’єднує дві різні за своїм напрямком операції: доведення і спростування (обґрунтування і критику).

За способом аргументації розрізняють два види доведення висунутого положення: пряме і непряме (опосередковане).

1. Прямим називають обґрунтування тезису без звернення до конкуруючих з тезисом припущень. Пряме доведення може приймати форму (1) дедуктивних умовиводів, індукції, аналогії.

(1) Дедуктивне доведення виражається в підведенні часткового випадку під загальне правило – демонстрація протікає в формі умовно-категоричного умовиводу. При істинності посилок-аргументів і дотримання правил виводу воно дає достовірні результати.

(2) Індуктивне доведення – це логічний перехід від аргументів, інформацією про окремі випадки певного роду, до тезису, узагальнюючому ці випадки. Якщо доведення протікає в формі повної індукції при істинності засновків істинним буде і висновок. При неповній індукції тезис буде обґрунтований лише в більшій чи меншій степені ймовірності.

(3) Демонстрація в формі аналогії – це пряме обґрунтування тезису, в якому формулюється ствердження про властивості одиничного явища.

2. Непрямим називають доведення тезису шляхом встановлення хибності антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень. Конкуруючими з тезисом (Т) припущеннями можуть бути два їх різновиди: суперечний тезису антитезис (~Т), члени диз’юнкції в розділовому судженні: ТvАvВ ; Розрізнення в структурі конкуруючих припущень визначає два види непрямого доведення: (1) аналогічне і (2) розділове.

(1) Аналогічним називають обґрунтування тезису шляхом встановлення хибності протирічливого йому припущення. Аргументація в цьому випадку ділиться на три етапи:

Перший етап – тезису (Т) висувають антитезис ~Т, умовно визнають істинним і виводять логічно витікаючи з нього наслідки: ~Т С.

Другий етап – логічно виведені з антитезису наслідки співставляють з положеннями, істинність яких встановлена (F), і в випадку неспівпадіння відмовляються від цих наслідків - ;

Третій етап – з хибності наслідків логічно заключають про хибність припущення ~Т. Міркування протікає в формі заперечного модуса умовно-категоричного умовиводу: або Аналогічний вид непрямого доведення застосовується лише тоді, коли між Т і ~Т існує відношення протиріччя: чи одне чи інше, третього не дано.

(2) Розділовим називають непряме доведення тезису, виступаючого членом диз’юнкції шляхом встановлення хибності і виключення всіх інших конкуруючих членів диз’юнкції. Воно будується методом виключення. Міркування протікає в формі заперечно-ствердного модуса (tollendo ponens) розділово-категоричного умовиводу: . Воно є дійсним лише в тому випадку, якщо диз’юнктивне судження є повним чи закритим < TvBvC >.

2. Критика (спростування) – це логічна операція, направлена на зруйнування раніше ставшогося процесу аргументації. По формі вираження буває неявною і явною.

1. Неявна критика – скепсис і сумнів щодо позиції пропонента без конкретної аргументації.

2. Явна критика – вказування на конкретні недоліки в аргументації пропонента. По направленості може бути трьох видів: деструктивна, конструктивна і змішана.

(1) Деструктивною назвемо критику, направлену на зруйнування аргументованого процесу шляхом критики: тезису, аргументів чи демонстрації.

- Критика тезису – спростування тезису. Існує пряме спростування, яке отримало назву “зведення до абсурду”: спочатку допускають істинність тезису пропонента, а потім шляхом співставлення наслідків з фактами, вказують на хибність тезису (якщо наслідки протирічать їм):

1. ТC. 2.. 3.. В процесі аргументації пряме спростування виконує деструктивну функцію.

- Критика аргументів – і, отже, доведення хибності всього тезису.

- Критика демонстрації – показують, що в міркування пропонента нема логічного зв’язку між аргументами і тезисом. Для створення видимості логічного зв’язку