Всередині кожної вікової групи існують значні відмін-ності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особли-востями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика люди-ни, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівнова-женості перебігу ) і психічних процесів.

Темперамент залежить від світогляду, характеру, осві-ти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темперамен-ту: 1) сильний, врівноважений, рухливий — сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний — флегматик;

3) сильний, неврівроважений — холерик; 4) слабкий, галь-мівний — меланхолік. Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчальновиховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.

Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільст-ва, до праці, колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, ви-значає її індивідуальність.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою ус-пішного виконання певних видів діяльності.

До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні від-повідні умови.

Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.

Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль-ність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.

Потреба — необхідність у чомусь.

Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання ви-конувати певну працю.

Нехтування індивідуальними особливостями призво-дить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають ін-терес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належним чином поставлене вихо-вання передбачає знання кожного учня, тому що без ура-хування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.

Вплив середовища на розвиток і формування особистості

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю-дину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до-машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю-дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно-манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо-логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі-рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо-вища слід уміло використовувати в процесі виховання.

«Головна справа виховання якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, — щоб тисяча-ми ниток зв'язати людину з життям — так, щоб з усіх бо-ків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне дже-рело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведін-ці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, від-ходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостері-гачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889—1960) — видатний росій-ський психолог і філософ. Основні праці присвячено проблемам психології, дослідженням пам'яті, сприймання, мовлення, мислен-ня. Головна праця «Основи загальної психологи».

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль-ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль-ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін-шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз-ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до-помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі-ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек-тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю-дина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдос-коналення2.

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які мож-на звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос); 2) мезочинники (етно-культурні умови і тип поселення, в яких живе і розвива-ється людина); 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні органі-зації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони різною мірою безпосеред-ньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо-вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от-римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі-дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по-важати інші народи.

Родинна педагогіка вчить батьків не тільки того, як використовувати сусідські стосунки у вихованні дітей, а й як учити їх будувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Адже тут дитина шліфує свій характер, позбуваєть-ся недоліків. Цього вона не досягла б, перебуваючи тіль-ки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому «у цій справі треба виявляти обережність, але й не бути боягузом. У запалі веселих ди-тячих ігор і забав, що гартують тіло, відточують розум