Простежується зв'язок естетичного і морального ви-ховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Бать-ківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів. Вихован-ню любові до праці допомагає чіткість її організації, злагодженість і ритмічність дій, раціональна організа-ція робочого місця, естетичний вигляд виробу як ре-зультату такої праці. Існує тісний зв'язок і між естетич-ним та фізичним вихованням. Здоров'я, належний фі-зичний розвиток, красива постава впливають на есте-тичний розвиток людини.

Про зв'язок фізичного виховання з розумовим та есте-тичним вже йшлося. Воно тісно пов'язане також з трудо-вим вихованням, оскільки полегшує виконання трудових операцій і процесів. Фізичне виховання сприяє здійснен-ню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вия-ву моральної стійкості й витривалості.

Провідні завдання виховання школярів визначені пріо-ритетними напрямами реформування виховання, визначе-ними Державною національною програмою «Освіта» («Ук-раїна XXI століття»). До них належать: формування націо-нальної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажан-ня працювати задля держави, готовності захищати її; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пова-ги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого на-роду; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлен-ня до культури, звичаїв, традицій українців та представ-ників інших націй, які проживають на території України; виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей; формування творчої, працелюбної особистості, ви-ховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцін-ного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміц-нення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, зако-нодавства України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свобо-ди, правами людини та її громадянською відповідальніс-тю; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для її самореалізації; формування у дітей і молоді вмінь між особистісного спіл-кування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Програма виховання — короткий виклад основних положень і ці-лей діяльності на в чальмо-виховного закладу щодо виховання уч-нів упродовж усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і пере-дусім повинна відображати якості, які необхідно сформу-вати у школярів, намічені завдання та зміст, що мають бу-ти реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей, якостей, які тре-ба сформувати відповідно до загальної мети виховання.

Зміст програми випливає з основних напрямів вихован-ня всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання). Важливим аспек-том у складанні та виконанні програми є визначення послі-довних цілей, які випливають із конкретних завдань та змі-сту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Цілі виховання можна класифікувати:

а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж усього навчання), етапні (досягнення пев-ного результату в коротшому періоді — початкові класи або навчальний рік), оперативні (постановка цілі конкрет-ного виховного заходу чи сукупності виховних заходів, спрямованих на досягнення певного результату);

б) за змістом: постановка цілей щодо формування ок-ремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, гро-мадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалі-зуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлення до пра-ці формується через усвідомлення її цінності в процесі ви-конання певної роботи.

Орієнтиром для школи у складанні програми вихован-ня може бути «Орієнтовний зміст виховання в національ-ній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного фор-мування особистості. Другий — основні напрями вихован-ня в національній школі (завдання, які необхідно виріши-ти в процесі виховання учнів у національній школі та сім'ї). Третій—шостий — характеристики головних особ-ливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орі-єнтовні види діяльності й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класів. Сьомий — реко-мендації, спрямовані на формування колективу учнів шко-ли, на розвиток і вдосконалення учнівського самовряду-вання, організацію змагання, широке розгортання суспіль-не корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.

Ці рекомендації не є обов'язковими для вчителя чи класного керівника, вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з рекомендаціями значною мі-рою залежить від того, наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних порад.

Програма виховання дає змогу уникнути набору випад-кових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ура-ховувати таку систему компонентів духовного світу особи-стості українця:

1) національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної спадщини народу;

2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, тала-новитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і ду-шевне багатство;

3) національний спосіб мислення — самобутність, зав-дяки чому із століття в століття відтворюються і розвива-ються самобутня українська культура і духовність;

4) народну мораль, етику — людяність, доброту, мило-сердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;

5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;

6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;

7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;

8) національний світогляд — систему поглядів, переко-нань, ідеалів, яка є основою національної духовності;

9) національну ідеологію — ідейне багатство