Кожен конфлікт має свою динаміку, він виникає і розви-вається протягом певного часу. Динаміка конфлікту — це послідовна зміна його стадій, що характеризують конфлікт з моменту його виникнення до вирішення.

Виділяють чотири основні стадії конфлікту.

Перша — виникнення конфліктної ситуації На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має намірений харак-тер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострю-ється із ініціативи однієї з сторін.

Друга — усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, супер-ницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної — визначаються причина, привід, склад учасників, перебираються варіанти дій та визначається оптимальний з них, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гост-рої форми і досягти перемоги.

Третя — зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбува-ється відкрите зіткнення протиборствуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторо-ни можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких перегово-рів — взаємні поступки.

Четверта — вирішення, завершення конфлікту. На цій ста-дії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють до-сягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвиваєть-ся далі; в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

Звичайно, виділення зазначених стадій досить умовне, як-що враховувати різноманітність ситуацій, в яких виникає кон-флікт, та форм його перебігу. В одних випадках вони чітко ви-являються, в інших — сполучаються, зливаються одна з одною, що зокрема характерно для швидкоплинних конфліктів. Інко-ли не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення конфлікту може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішитись повністю, частково чи не виріши-тись зовсім (удаване вирішення). В останньому випадку в однієї зі сторін або у всіх учасників виникають негативні емоційні стани (відчуженість, злобливість, песимізм тощо). Невирішений конфлікт може трансформуватися із міжособистісного у внутріособистісний, що супроводжується тяжкими переживан-нями, самозвинуваченнями, виникненням невротичних станів, хоча зовні все виглядає пристойно. Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується награ-ною байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою.

Правильна діагностика вищезазначених стадій перебігу конфлікту та чинників, що його загострюють чи пом'якшу-ють, дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про ви-бір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, про-філактики його можливих деструктивних наслідків, чим знач-но зменшує негативні наслідки протиборства.

Слід відзначити, що динаміка конфлікту значною мірою визначається тим, яка стратегія поведінки в конфліктній си-туації раніше сформувалась у його учасників. Ця стратегія визначається двома параметрами: 1) наступальність, 2) коопе-ративність. Перший — це наполегливість у реалізації власних інтересів, другий — здатність враховувати інтереси іншого. Сполучення цих параметрів дає п'ять тактик поведінки:

1) співробітництво (висока наступальність і висока коопера-тивність) — дії спрямовані на пошук рішення, що задоволь-няє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;

2) протиборство (висока наступальність і слабка кооператив-ність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;

3) поступливість (слабка наступальність і висока коопера-тивність) — орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;

4) уникнення (слабка наступальність і слабка кооператив-ність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

5) компроміс (середні значення наступальності і коопера-тивності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступа-ючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прий-няття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторо-ни повною мірою.

Правильною може бути кожна зі стратегій, усе залежить від ситуації розвитку конфлікту. На жаль, люди мають тенден-цію користуватися однією стратегією у всіх випадках життя, причому часто вважаючи протиборство єдиним засобом роз-в'язання конфііктної ситуації.

Слід відзначити, що конфлікти можуть розв'язуватись як у результаті прийняття та реалізації системи заходів ціле-спрямованого впливу на обидві протиборствуючі сторони, так і шляхом самоплинного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль. «Мимовільне затухання» конфлікту може статись через ви-никнення нової напруженої ситуації, внаслідок чого попе-редні переживання мовби відсуваються на другий план. Ок-ремим випадком трансформації конфлікту є «механічне» розведення сторін у просторі. Але позиція «ще трохи, і все вирішиться само собою» — непродуктивна, бо втрати (об'єк-тивні та суб'єктивні) від конфлікту надто великі, а інколи й непоправні.

При вирішенні конфліктів найбільш психологічно ефек-тивними є такі напрями:

1) попередження розвитку і накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу — доцільне на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство ви-являється ще не відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за інших?», «На-що нам ці додаткові проблеми?» та ін.);

2) досягнення взаєморозуміння — передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є оче-видним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учас-ників слід спонукати до «стратегії переговорів»: