Рішення багатьох питань трудового виховання підростаючого покоління істотно залежить від правильного розуміння функцій, цілей і психологічного змісту дитячої праці. Праця школяра має свою специфіку. Передусім праця учнів відрізняє від праці дорослих отим заради чого вона організована. Дитяча праця організовується передусім з виховними цілями. Праця в суспільстві, як правило, носить колективний характер, тому від кожного учасника вимагає уміння взаємодіяти. Отже, школярі повинні включатися в суспільне виробництво. Підготувати дитину до праці це значить сформувати у неї готовність працювати. Психологічна готовність до праці означає рівень розвитку особистості, що є достатнім для успішного освоєння будь-яким видом виробничої праці.

Формування у школяра психологічної готовності до праці діється в таких видах діяльності як: гра, навчання, побутова та виробнича праця, технічна творчість.

Як показують спостереження, випускники навчальних закладів практично і психологічно не готові до участі в виробничій праці. З метою найкращої адаптації школярів на виробництві необхідно відбудовувати і розвивати систему У. П. К., причому, безпосередньо на виробництві. Головне, щоб праця учнів була безпосередньо пов'язаний з виробництвом. Школярі повинні виконувати посильні замови виробництва.

Завдяки такому підходу у учнів праця набуде більш високе значення, створюються умови для формування суспільно цінних мотивів діяльності. Бо цей вид діяльності не тождественен ані навчальної діяльності, ані трудової діяльності дорослих, яке ми умовно виділяємо її як учбово-трудову. В старших класах цей вид діяльності повинен стати провідним. З цією метою в старших класах програмою передбачено фахове трудове навчання. Дитина, після закінчення школи, уже спромагається мати спеціальність, що дає йому передумови для швидкої адаптації на виробництві.

Утягнення школярів в трудове самовиховання.

Активна участь самого школяра в навчанні, праці, а також в перетворенні своєї особистості є найважливіша ціль навчання і виховання. В статті "Психологічна наука і праця виховання " С.Л.Рубiнштейн писав: "Педагогічний процес, як діяльність учителя формує особистість, що розвиває дитини в міру того, як педагог керує діяльністю дитини, а не заміняє її ". Формування особистості діється, головним образом, в процесі власної діяльності, його власних вчинків.

Облік ролі самої дитини в формуванні його особистості необхідно ще тому, що у нього є свої потреби, прагнення, інтереси.

Несхожість планів дорослих і дітей пояснює труднощі в вихованні. Тому основне завдання педагога складається у тому, щоб роль самовиховання в формуванні була якомога більша. Оптимальним періодом для самовиховання є старший шкільний вік, коли у дітей свого роду "расположенність до самовиховання ".

В цьому віці перед дитиною стає ряд життєво важливих питань: "Ким бути?", "Куди піти?" і інші, діється переоцінка цінностей. Дитина готова змінювати себе, готова до самовиховання. Одним із видів самовиховання є фахове самовиховання, це прагнення юнаків і дівчат до удосконалення своєї придатності до того чи іншого фаха. Як показали дослідження психологів, уявлення школярів про прийдешній фах дуже нечітке: слабі уявлення про труднощі, соціальної значимості. Важливою передумовою самовиховання є адекватна оцінка своєї відповідності вимогам фаха. В цьому учні випробовують труднощі тому, що у деякого не сформована самооцінка хисту і своєї фахової придатності. Щоб учні правильно оцінювали свій хист необхідно проводити психологічні факультативи, на яких розповідати учням як вибирається фах, яку роль в цьому грають інтереси, схильності і спроможності людини, про критерії оцінок своїх можливостей, про роль і засоби самовиховання.

Роль і місце педагога в трудовому вихованні школярів.

Формування особистості в процесі праці діється не саме собою, а лише при певній організації праці школярів. Під організацією праці розуміємо його впорядкування, надання йому планомірності. Організація дитячої праці повинна враховувати вікові і індивідуальні особливості дітей і закономірності їх розвитку. В процесі праці здійснюється, естетичне і фізичне виховання. Таку організацію праці призваний забезпечити педагог. Від нього вимагається бути прикладом, вивчати сильні і слабкі сторони своїх учнів, організовувати діяльність та багато іншого.

Псiхологичний аспект діяльності педагога при вихованні засобами праці складається у впливі особовим прикладом, в управлінні впливу середовища на особистість, а також управління його трудовою діяльністю.

Педагог погоджує зміст і форми праці з педагогічними цілями, направляє трудову діяльність таким чином, щоб вона вимагала від учнів прояв тих чи інших якостей, оцінює ефективність виховних впливів. Роль педагога складається також в допомозі учню підвищити свій авторитет у перевесників. В трудовому навчанні багато учнів домагаються чималих результатів в загальноосвітніх предметах. В зв'язку з цим у дитини виникає потребу в освідченні. Якщо він домагається підвищення свого авторитету, отже його активність підвищується і в інших видах діяльності. І одна з головних завдань педагога - сформувати і скерувати цю активність.

Укладення

Таким чином, трудова діяльність є однім із важливих чинників виховання особистості. Залучаясь у трудовий процес дитина докорінно змінює своє подання про собі і про навколишній світ. Радикальним образом змінюється її самооцінка. Вона змінюється під впливом успіхів в трудовій діяльності, що в свою чергу змінює авторитет школяра в класі. Питання авторитету, самозатвердження особливо велику роль відіграє в старшім шкільному віці. Учитель повинен підтримати і скерувати інтерес не тільки на свій предмет, але і на інші області пізнання. Під впливом цього інтересу буде розвиватися самопізнання. Головна функція, що розвиває праця - це перехід від самооцінкi до самопізнання. Крім цього в процесі праці розвиваються хист, уміння і навики. В трудовій діяльності формуються нові види мислення. Внаслідок коллективної праці школяр одержує навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві.

Праця є рівноправним предметом програми