Основним результатом роботи Л.В. Петренко було встановлення зниження ефективності опосередкованого запам'ятовування в порівнянні з безпосереднім запам'ятовуванням у визначеної групи хворих — факт, що вступає в Протиріччя з результатами, отриманими при дослідженні здорових людей, дорослих і дітей (А.Н. Леонтьев). При цьому в різних груп хворих опосередкована пам'ять порушувалася неоднаково: якщо в хворих симптоматичною епілепсією опосередкування лише до деякої міри сприяло підвищенню результативності запам'ятовування, то в групі хворих епілептичною хворобою введення опосередкування навіть перешкоджало відтворенню; знижувало його продуктивність.

Для пояснення цього явища Л.В. Петренко звернулася до аналізу того, як здійснюється діяльність опосередкування. Головним показником, що дозволив судити про те, у якому ступені використовуються різні засоби, що удосконалюють структуру запам'ятовування, служив аналіз зв'язків, створюваних хворими при дослідженні опосередкованої пам'яті.

Л.В. Петренко виділила дві категорії зв'язків, установлюваних хворими епілепсією при застосуванні методики А.Н. Леонтьева. Перша з них включила зв'язки за значенням, при встановленні яких хворі керувалися об'єктивними властивостями предметів і явищ, їх суспільно зафіксованим значенням. Першим параметром, що утворить зв'язки другого виду, був зовнішній момент — враження випробуваного, на яке впливали або особливості пред'явлення матеріалу, або емоційні суб'єктивні фактори.

Найбільш частим феноменом при помилковому відтворенні в обох групах хворих була назва слів і фраз, що відбивають значення самого використовуваного засобу: відтворення актуалізувало те, що повинно було послужити тільки єднальною ланкою, перехідною моментом від заданого слова до обраної картки і, навпаки, від картки до слова. Так, наприклад, для опосередкування запам'ятовування слова «прогулянка» випробуваний берет картку, на якій зображене дерево і відтворює: «Дерево, здається, ялинка»; інша хвора для запам'ятовування цього ж слова бере картку з зображенням забору, мотивуючи: «Я завжди гуляю до сусіднього забору», відтворює слово «сусід». Якщо застосувати для викладу процесу опосередкованого запам'ятовування схему А.Н. Леонтьева: А - X - А, де А позначає запропоноване для запам'ятовування слово, X — установлювану для запам'ятовування зв'язок, то виявлялося, що патологічна зміна мнестичних процесів часто приводило до відтворення типу А- X- X чи А - X- Y.

Л.В.Петренко була висловлена гіпотеза, що порушення опосередкованого запам'ятовування, обстежених: груп зв'язано зі своєю структурою порушеної діяльності хворих. Виявлена за допомогою детального експериментального дослідження (за допомогою методики «класифікація предметів», методу виключення, рахунка по Крепелину, дослідження рівня домагань, процесу насичення і т.д.) загальна психологічна характеристика досліджених хворих підтверджує її гіпотезу. Якщо в хворих симптоматичною епілепсією порушення опосередкування були зв'язані з коливаннями їхньої працездатності, то в хворих епілептичною хворобою вони порозумівалися підвищеною інертністю, гіпертрофованим бажанням відобразити всі деталі. Останні дані відповідають результатам досліджень І.Т.Бжалави і Н.В. Рухадзе, що відзначають, що хворі епілепсією діють на основі заздалегідь фіксованої установки, що носить інертний і інтермодальний характер.

ПОРУШЕННЯ МОТИВАЦІЙНОГО КОМПОНЕНТА ПАМ'ЯТІ

Дані, приведені в попередніх параграфах, що стосуються порушень пам'яті, підтверджують, що в різних формах мнестичних змін знаходить своє відображення по-різному змінена структура діяльності. Ми показали, як порушення процесу узагальнення, опосередкування, динаміки впливають на процес відтворення, змінюють співвідношення безпосередньої й опосередкованої пам'яті.

У даному параграфі ми зупинимося на ролі мотиваційного компонента в будівлі мнестичної діяльності.

Сучасна психологія не є більше наукою про окремі психічні функції. Психічні процеси варто розглядати як різні форми психічної діяльності, що формуються в онтогенезі. У залежності від тієї задачі, на рішення якої спрямована діяльність людини, вона приймає форму того чи іншого процесу (сприйняття, пам'яті). Тому у відношенні всіх людських процесів повинна бути застосована та ж характеристика, що до діяльності в цілому; іншими словами, при аналізі цих процесів варто врахувати їхній індивідуально-мотиваційний компонент. Ще в 1927 р. ми показали це в експериментальному дослідженні пам'яті (так званий «феномен відтворення незавершених дій»).

Виявлена закономірність кращого відтворення незавершених дій може бути пояснена наступним. У будь-якого здорового випробуваного ситуація досвіду викликає якесь особистісне відношення до неї. В одних піддослідних ситуація експерименту викликає бажання перевірити себе, свої можливості — експериментальна ситуація набуває в таких випадках характер деякої «експертизи», контролю. В інших піддослідних ситуація експерименту викликала деякий запал («хотілося і собі і Вам показати, що я добре справляюся з задачами»). Нарешті, треті піддослідні виконували експериментальні задачі з почуттям «боргу», «увічливості». Як би то не було в будь-якого з випробуваних виникав якийсь мотив, заради якого він виконував завдання. Виконання завдання виступало як мотивований намір. При незавершеності дії намір залишається нездійсненим, створюється деяка афективна активність (у термінології К. Левіна, «динамічна система»).

Не тільки окремі деталі, але і більш істотні відносини відступають на задній план, усі різноманітні, конкретні, повнокровні зв'язки не враховуються. Мислення хворого недостатньо адекватно відбиває конкретний зміст речей і явищ.

Про порушення мислення в хворих шизофренією писав Л.С. Виготський. На підставі приведених ним експериментальних досліджень він висловив припущення, що в них спостерігається розпад функції утворення понять — останні знижуються до рівня комплексів, тобто конкретних думкоутворень, і що в основі цього лежить зміна значення слів.

Погоджуючись з Л.С. Виготським у тім, що в хворих шизофренією часто може виявлятися зміна значення слів, ми хочемо розвити це положення, оскільки в цих випадках мова йде про зниження понять до рівня комплексів. Адже комплекс, у розумінні Л.С. Виготського, означає узагальнення явищ на підставі конкретних зв'язків, конкретних представлень: Але, як показали наші експерименти, це має місце лише в дуже обмеженої, частини шизофреніків. У більшості випадків порушення процесу узагальнення