Реферат на тему:

Види і функції спілкування

Визначення спілкування.

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається коммунікатором, що одержує її – реципієнтом.

У спілкуванні можна виділити ряд аспектів Немов Р.С. Психология. Книга 1: Основи общей психологии. – М., Просвещение, 1994. : зміст, мета і засоби. Розглянемо їх докладніше.

Зміст спілкування – інформація, що у межиндивидуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути зведення про внутрішній (емоційному і т.д.) стані суб'єкта, про обстановку в зовнішнім середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому випадку, якщо суб'єктами спілкування являються люди.

Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування. У тваринні мети спілкування не виходять звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ці мети можуть бути дуже і дуже різноманітними я виявляти собою засобу задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетических і багатьох інших потреб.

Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою огранов чувтв, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.

По-перше, він складається безпосередньо із самого акта спілкування,комунікації , у якому беруть участь самі коммуниканти, що спілкуються. Причому в нормальному випадку їх повинне бути не менш двох. По-друге, коммуниканти повинні робити сама дія, що ми і називаємо спілкуванням, тобто робити щось (говорити, жестикулювати, дозволяти «зчитувати» зі своїх облич опреде-ленное вираження, що свідчить, наприклад, про емоції, пережитих у зв'язку з тим, що повідомляється). По-третє, необхідно, далі визначити в кожнім конкретному комунікативному акті канал зв'язку. При розмові по телефоні таким каналом є органи мови і слуху; у такому випадку говорять про аудио-вербальном (слухо-словесном) канал, простіше - про слуховом канал. Форма і зміст листа сприймаються по зоровому (візуально-вербальному) каналі. Рукостискання - спосіб передачі дружнього вітання по кинесико-тактильному (двигально-осязательному) каналі. Якщо ж ми по костюму довідаємося, що наш співрозмовник, допустимо, узбек, то

повідомлення про його національну приналежність прийшло до нас по візуальному каналі (зоровому), але не по візуально-вербальному, оскільки словесно (вербально) ніхто нічого не повідомляв.

До структури спілкування можна підійти по-різному, у даному випадку буде охарактеризована структура шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивной Андреева Г.М. Социальная психология. – М., Аспект Пресс, 1996. . У такий спосіб схематично структуру спілкування ми представимо так:

Комунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому змісті слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, (обмін діями). Перцептивная сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Уживання цих термінів умовно, іноді в боле-менее аналогічному змісті вживають і інші: у спілкуванні виділяють три функції – інформаційно-комунікативна, регуляционно-коммуникативная, афективно-комунікативна Ломов Б.Ф. Общение и социальная регуляция поведения индивида// Психологические проблеми социальной регуляции поведения, - М., 1976. .

Розглянемо ці три сторони спілкування детальніше.

3 - а) Комунікативна сторона спілкування.

Під час акта спілкування має місце не просте рух інформації, а взаємна передача закодованих зведень між двома індивідами – суб'єктами спілкування. Отже, схематично комунікація може бути зображена так: S S. Отже, має місце обмін інформацією. Але люди при цьому не просто обмінюються значеннями, вони прагнуть при цьому виробити загальний зміст Леонтьев А.Н. Проблеми развития психики. – М., 1972. . А це можливо лише в тому випадку, якщо інформація не тільки прийнята, але й осмислена.

Комунікативна взаємодія можлива тільки в тому випадку, коли людин, що направляє інформацію (коммуникатор) і людина, що приймає її (реципієнт) мають подібну систему кодификації і декодификации інформації. Т.е. «усі повинні говорити на одній мові».

В умовах людської комунікації можуть виникати комунікативні бар'єри. Вони носять соціальний чи психологічний характер.

Сама по собі вихідна від коммуникатора інформація може бути спонукальної (наказ, рада, прохання – розраховане на те, щоб стимулювати яка-небудь дія) і що констатує (повідомлення – має місце в різних освітніх системах).

3 - б) Засобу комунікації.

Для передача будь-яка інформація повинна бути відповідним чином закодована, тобто вона можлива лише за допомогою використання знакових систем. Найпростіший розподіл комунікації – на вербальну і невербальну, що використовують різні знакові системи. Вербальна використовує в якості такий людську мову. Мова є самим універсальним засобом комунікації, оскільки при передачі інформації за допомогою мови менш всего губиться зміст повідомлення. Можна позначити психологічні компоненти вербальної комунікації – «говоріння» і «слухання» Зимняя И.А. Психология обучения иностранному язику в школе. – М., 1991. «Говорящий» спочатку має визначений задум щодо повідомлення, потім він утілює його в систему знаків. Для «слухаючого» зміст принимаеиого повідомлення розкривається одночасно з декодуванням.

Модель комунікативного процесу Лассуелла Общение и оптимизация совместной деятельности. Под ред. Андреевой