Так ,для відчуття світла n = 0,33,для удару електричного струму n = 3,5. проте в одних випадках експериментальні дані краще описує закон Вебера – Фехнера, в інших – закон Стівенса. При поргових значеннях подразника обидва закони дають значні похибки.

Чутливість аналізаторів, визначена абсолютними порогами, не є сталою. Вона змінюється залежно від фізіологічних умов, серед яких особливе місце належить адаптації.

Адаптація (лат. adapto – пристосовую) – зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищенні – за малої. Відповідно розрізняють іі різновиди:

повне зникнення відчуття за тривалої дії подразника;

зниження чутливості органа чуття під дією сильного подразника;

підвищення чутливості органа чуття внаслідок дії слабкого подразника.

швидкість адаптації різних рецепторів до дії подразника є неоднаковою. Швидко пристосовуються до нових умов тактильні рецептори, а зоровий, нюховий і смаковий адаптуються повільніше. Рецептори ніби налаштовуються на дію властивостей подразника, що забезпечує організму можливість виробити правильну відповідь. Адапційне регулювання чутливості є біологічно доцільним, бо допомагає органам чуття сприймати слабкі подразники і оберігає від дуже сильних впливів.

1.4. Взаємодія відчуттів.

Інтенсивністьвідчуття залежить не тільки від сили подразника, адаптації рецептора, а й від інших подразників, які одночасно впливають на інші аналізатори. Це означає, що відчуття взаємодіють.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття. Так, дослідження показали, що туговухі краще чують при світлі, ніж у темряві. Слухові подразники впливають на чутливість зорового аналізатора. Для взаємодії відчуттів характерна і така тенденція: слабкі подразнення одного рецептора піфдсилюють чутдивість іншого, а сильні подразнення знижують чутливість іншого.

За даними І. Павлова, слабкий подразник спричиняє у великих півакулях головного мозку збудження, що легко іррадіює (поширюється) у його корі і при цьому підвищує чутливість іншого аналізатора. Сильний подразник зумовлює збудження, яке має тенденцію до концентрації. За законом індукції нервових процесів, це породжує гальмування в ділянках інших аналізаторів, що спричинює зниження їх чутливості. Можливий також протилежний процес – сенсибілізація.

Сенсибілізація (лат. sensibilis – чутливий) – підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ.

Присенсибілізації спостерігається тимчасове зниження нижнього порогу відчуттів. Триваліші зміни можуть відбуватися внаслідок систематичних вправ в умовах професійної діяльності. Так, досвідчений шліфувальник помічає просвіт між площинами деталей в 0,0005 міліметра, тоді як нетренована людина – лише 0,1 міліметра.

Інколи сенсибілізація виникає як компенсація сенсорних дефектів – посилення чутливості одного аналізатора при втраті іншого. Саме тому у сліпих розвинутий слух, а у глухих – зір.

Взаємодія відчуттів виявляється і в синестезії.

Синестезія (гр. synaesthesis – одночасне відчуття) – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Вона характерна для різних видів відчуттів. Якщо у відповідь на подразнення виникають невідповідні йому зорові образи, то йдеться про фотізм (гр. photos – світло). Якщо синестезійні образи мають слуховий характер, тоїх називають фонізмами (гр. рhone – звук). Яскрава слухо-зорова синестезія була властива російським композиторам Миколі Римському-Корсакову (1844-1908) та Олександру Скрябіну (1872-1915). Поширеною є нюхо-смакова синестезія, про що свідчать вислови “гіркий запах”, “солодкий запах”. Явище синестезії є переконливим свідченням своєрідної сенсорної організації людини, що виявляється в постійному взаємозв”язку її аналізаторних систем.

Отже, закономірності відчуттів визначають умови, за яких подразник досягає усвідомлення. Життєво значущі стимули стають усвідомленням за знижених порогів і підвищеної чутливості аналізаторів, а менш значущі – за вищих порогів.

1.5. Види відчуття

Сенсорна чутливість дуже різноманітна. Перелічити всі сенсорні процеси, які притаманні людині та тварині, немодливо.

С. Яворський, викладач Києво-Могилянської академї, вважав, що будь-яке людське пізнання залежить від відчуття, що поділяються на зовнішні – зір, слух, нюх, дотик, самк – і внутрішні – уявлення, фантазія, оцінка, пам”ять, сон. Очедно, під внутрішніми учений мав на увазі ті образи, які осіли в нашій пам”яті внаслідок відчуттів.

Англійський фізіолог Чарльз-Скот Шерінгтон (1857-1952) запропонував всі аналізатори в три системи і виділити три види відчуттів: екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні.

Залежно від якості подразників, що діють на аналізатори, відчуття поділяють на:

екстероцептивні вічуття (лат. exter – зовнішній і receptor – що, що сприймає) – відчуття, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. До них належать зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикі та інші відчуття. За способи подразнення рецептора та їх поділяються на контрактні ( дотикові, смакові й больові ) й дистантні (зорові, слухові, нюхові).

Інтероцептивні відчуття (лат. interior – внутрішній) – відчуття, що мають рецептори,розміщені у внутрішеіх органах (серці, шлунку, печінці тощо) і тканинах тіла та відображають їх стан. До них належать органічні відчуття(спраги, голоду, неспокою, напруженості).

пропріоцептивні відчуття (лат. proprius – власний і receptor – той, що сприймає) – відчцття, відчцття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщенні в м’язах і суглобах. До них відносять кінестетичні та статичні відчуття.

Такий поділ відчуттів на види є нечітким, бо деякі відчуття можна водночас віднести до двох груп. У межах межах кожного з цих видів відчуття поділяються на різновиди залежно від аналізаторів та адекватних їм подразників.

Адекватними називають подразники, які у звичайних умовах збуджують його (наприклад, світло для ока, запах для носа). Неадекватними є подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які у звичайних умовах не збуджують його(наприклад, запах для ока).

Залежно від аналізаторів виділяють зорові, слухові , нюхові, смакові,