різноманітніші цілі. Для їх досягнення вона змушена застосовувати дедалі більші зусилля і витримувати триваліше напруження своїх нервових і фізичних сил. Кожний новий успіх зміцнює в дитині горде і радісне усвідомлення своїх можливостей. Це виявляється в словах „я сам”, „я можу”, „я хочу” і „я не хочу”, які так часто говорить дитина цього

віку. Дедалі частіше і сміливіше діти здійснюють свої численні бажання і наміри.

Діти дошкільники звичайно дуже активні. Щоб виконати яке-небудь доручення дорослих, дитині доводиться гальмувать свої бажання і припиняти справу, яка цікавила її в даний момент. Це тренування волі дитини, що розвивається.

Дуже різноманітними стають у цей період і ті цілі, на досягнення яких дитина спрямовує свої зусилля. Дошкільник може прагнути до уявлюваної цілі, тобто уявляти, а не сприймати бажане. Наприклад, уявляючи, як вона братиме участь через місяць у свята, п’яти-, семирічна дитина старанно готується до виконання ролі.

Це відсування мети потребує витримки. Відстрочення в досягненні бажаної мети малюкові зовсім недоступне. Зусилля, яке він застосував, щоб чогось добитися, треба відразу підкріпити досягнутим успіхом. Угадуючи наперед більш далеку мету, шести-семерічні діти можуть витримувати вольове напруження протягом тривалішого часу. Так дитина – дошкільник вправляється у витримці. Її воля стає дедалі біль витиривалою.

У старшому дошкільному віці дитина починає мріяти про те, ким вона буде, і в деяких випадках уявлювана мета спонукає її виконувати такі дії, які не дають їй задоволення. Наприклад, бажаючи стати моряком, льотчиком, багато хлопчиків цього віку починають регулярніше займатися зарядкою, вчаться плавати, стрибати. Деякі навіть роблять спробу вчитися „хоробрості ” і „сміливості” . Одержуючи в повсякденному житті практичне підтвердження своїм силам і можливостям, дитина до кінця дошкільного віку стає значно самостійніша і впевненіша в собі.

Проте дуже часто, не продумуючи розпочатої справи, діти не уявляють собі всіх тих перешкод і труднощів, які

виникають на їх шляху при реалізації задуму, і не можуть оцінити свої сили, уміння, знання. У цьому виявляється імпульсивність дитини – дошкільника, відсутність досить розвинутого уявного аналізу, критичної оцінки майбутьньої дії. Якщо дорослий своєчасно не подасть допомогу, діти легко

втрачають інтерес до цієї справи і відмовляються від поставленої мети.

Як і в молодших дошкільників, у 6-7 - річних дітей значну роль продовжує відігравати наслідування при виконанні вольових дії. Але наслідування в дітей 6-7 - річних віку стає умовно- рефлекторною, довільно керованою дією.

Дослідження О.В.Запорожця, Г.Д.Кирилової, Л.Т. Полякової і Т.В. Єндовицької показують, що з віком дедалі більше значення має словесна інструкція дорослого, яка спонукає дитину виконувати доручену їй дію. Дедалі менше значення має мовчазне копіювання дитиною дії дорослого, що сприймається дітьми як зразок для наслідування.

Дитина практичними пробувальними діями ніби ознайомлюється з роботою, яку має виконувати, прокладаючи для неї шлях. Старшим дітям (7-8 років) достатьно лише здорового орієнтування в умовах поставленого завдання, щоб потім відразу здійснити весь ланцюг потрібних дій.

Така підготовча фаза у виконуваній дії свідчить про регуляцію цієї дії в думці. Чим молодша дитина, тим більше вона при виконанні дії потребує підказування, допомоги дорослого. Якщо цю допомогу дають не як пояснення всього завдання, а поелементно і дія виконується поопераційно (крок за кроком), то вихователь неминуче затримує діяльність дітей на тих коротких зв’язках, які характеризують виконавчу діяльність і незріле мислення дитини.

Розко пребудовуються в дошкільників мотиви вольових дій. Якщо в трирічних дітей мотив і мета фактично збігаються, то в п’яти,- семирічних дошкільників спонукання дедалі яскравіше виступають як одна з вирішальних умов, що забезпечують стійке і тривале вольове напруження дитини.

Уміння володіти собою (наприклад, не дивитися на привабливий предмет ) також помітно змінюється залежно

від мотиву, який обмежує ті чи інші дії дитини. Найдійовішим мотивом, що спонукає дитину виконуавти аналогічні вимоги, є чекання обіцяної нагороди, слабший мотив – дане дитиною слово й заборона дорослого.

Одним з мотивів, які набувають до кінця дошкільного віку певного значення для дитини, є чекання оцінки її дій вихователем і однолітками. Не бажаючи бути гіршим, слабким від товаришів, дитина може виявити значне вольове зусилля витримку і примусити себе спокійно піти до зубного лікаря, скотитися з дуже високої гірки.

Знаючи силу впливу на дитину різних мотивів, що спонукають її до вольового зусиолля, педагог має можливість тонко „інструментувати” свої впливи на різних дітей, викликаючи з їх боку необхідну вольову дію. Вміти створити найбільш дійовий для дитини мотив- означає примусити її виявляти свою волю, спрямувавши її на ті цілі, досягнення яких дорослий бажає корисним для розвитку позитивних рис особситості вихованця.

Вплив почуттів на розвиток пізнавальної і вольової діяльності дитини – дошкільника.

Під пізнавальною активністю психологи розуміють самостійну, ініціаливну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й

зумовленну необхідність розв’зати завдання, що постають пред нею у конкретних життєвих ситуаціях. Ця якість не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини. Соціальне середовище – умова, від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну дійсність. Рівень її розвитку зумовлюється індивідуально-психологічними особливостями та умовами виховання.

Два основні чинники визначають пізнавальну діяльність як умову подальшого успішного