Утворене таким чином порушення психічної діяльності може тривати протягом різних термінів – від тижнів до декількох місяців і навіть років, набуваючи того чи іншого клінічного вираження. Термін „невроз” запропонував у 1776р. шотландський лікар Cullen, під яким він розумів нервовий розлад (порушення відчуттів і моторики), котрий не супроводжується лихоманкою і не пов’язаний із місцевими ураженнями одного із органів, а обумовлений „загальним стражданням, від якого спеціально залежать рухи і дії”.

Патофізіологічні механізми розвитку невротичних розладів були відкриті експериментальними дослідженнями на тваринах І.П.Павловим і його учнями. Було визначено роль у механізмі виникнення невротичних розладів гіпноїдно-фазових станів у корі головного мозку, на фоні яких під впливом психогенних подразників можуть утворюватися “хворі пункти” – вогнища патологічного застійного збудження і гальмування. При вивченні сили і рухливості основних нервових процесів – збудження і гальмування, вияснили, що патофізіологічною основою є “зрив” вищої нервової діяльності, який виникає або у випадку перенапруження одного з цих процесів, або в результаті “зіткнення” їх.

Англійський науковець М.Т.Хезлем давав наступне визначення поняття невроз: „Це захворювання, котре супроводжується аффективним станом, який називається тривожність”.[24,293]

Зигмунд Фройд писав : “…я отримав в результаті просту формулу, котра виражає, мабуть, найважливішу генетичну різницю між неврозом і психозом: невроз являється конфліктом між “Я” (Ego) і “Воно”(Id), а психоз являється аналогічним порушенням в стосунках між “Я” та зовнішнім світом. (джерело). В етіології невротичних розладів Фройд виходить з уявлення «доповнюючого ряду» «спадковість» і «набутість» доповнюють один одного; чим сильніша спадковість тим слабшою може бути набутість і навпаки. Доповнюючих рядів є два. Преший складає вроджена схильність (диспозиція) і ранні психосексуальні преживання (фіксація потягів). Спільно вони створюють схильність до невротичного розладу. Другий ряд представляє собою набута схильність (предиспозиція) і психосексуальна травма. Чим більше виражена схильність, тим слабшою може бути травма, і навпаки.

Радянські науковці А.В.Петровський та М.Г.Ярошевський під неврозом розуміють нервово – психічне захворювання, психогенне за своєю природою, в основі якого лежить непродуктивне і нераціональне вирішення протиріччя між особистістю і важливими для неї сторонами діяльності, котре супроводжується виникненням болісних переживань невдачі, незадоводелених потреб, недосяжності життєвих цілей, непоправності втрати і т.д. Це протиріччя невротичний конфлікт – закладається переважно в дитинстві в умовах порушення стосунків з мікросоціальним середоовищем, в першу чергу з батьками. Психогенний характер неврозів говорить про те, що вони викликані дією переважно психологічних факторів (переживання невротичного конфлікту) і повязані з активізацією симптомів розладів в психотравмуючих ситуаціях. [9]

Загалом вчення про невротичні розлади історично характеризується двома тенденціями. Одні дослідники виходять з визнання детермінованості невротичних феноменів певними патологічними механізмами біологічної природи, хоча і не заперечують ролі психічної травми як пускового механізму і можливої умови виникнення захворювання. Проте сама психотравма при цьому виступає як одна з можливих і рівноцінних экзогеній, що порушують гомеостаз. Наприклад, в 40-х роках з’явились перші роботи E. Slater, котрий з кінця 30-х років займався генетикою неврозів. Зокрема, він вивчив дані стосовно 2000 солдат, і довів, що 50% з 55% хворих, у котрих був діагностований невротичний розлад (невроз), мали обтяжливу спадковість нервово-психічними захворюваннями батьків чи сиблінгів. Із цього факту він вивів гіпотезу, що загальна схильність до розвитку невротичного розладу вела до появи невротичних симптомів в умовах, коли хворий піддавався стресу. ( 3,242)

Друга тенденція у вивченні природи невротичних розладів полягає в припущенні про те, що вся клінічна картина невротичного розладу може бути виведена з одних лише психологічних механізмів. Прихильники цього напряму вважають, що інформація соматичного характеру є принципово неістотної для розуміння клініки і терапії невротичних станів.

В даний час у світовій літературі найбільшого поширення набувають концепції поліфакторної етіології невротичних розладів. Признається єдність біологічних, психологічних і соціальних механізмів. При оцінці ролі того або іншого етіологічного чинника, виникають істотні труднощі. Психотравматизація є однією із провідних причин невротизації, але її патогенне значення визначається найскладнішими взаємостосунками з безліччю інших привертаючих умов (генетично обумовлений “грунт” і “набутий нахил”), які є результатом всього життя людини, історії формування її організму і особистості.

Важко врахувати всі природжені і прижиттєві обставини, отримати валідні дані, адже для цього необхідно провести порівняння з аналогічними характеристиками у здорових людей. Психічною травмою для людини є те, що загрожує її майбутньому, породжує невизначену ситуацію і заставляє приймати термінове рішення. Психічною травмою для людини може бути інформація про сімейно-побутові і службові труднощі, смерть близьких, загроза життю і здоров’ю, щастю і добробуту, нездійснення надій, не налагоджене особисте життя, погані взаємини в житті, звільнення з навчального закладу або з роботи.

Про те, характер психотравматизації може бути дуже різним. Зокрема В.В Ковальов виділяє наступні типи психотравм:

Шокові психічні травми;

Ситуаційні психотравмуючі фактори відносно короткочасної дії;

Хронічно діючі психотравмуючі ситуації.

Як правило, фактори першої групи пов’язані із загрозою життю та благополуччю людини, діючи безпосередньо на інстинкт самозбереження. До факторів цієї групи відносяться стихійні лиха, неочікувані напади на дитину людей чи тварин, неочікуване падіння чи травма (соматична), темнота, різкий звук, наприклад сигнал поїзда чи автомобіля, неочікувана поява незнайомої людини чи великої тварини.

На основі безпосередньої дії на інстинктивну і нижчу афективну сферу шокові психотравмуючі фактори не усвідомлюються в повній мірі і в наслідок швидкості дії не викликають свідомої обробки їх змісту і значення. На відміну від шокових ситуаційні психотравми діють на більш високі, свідомі рівні особистості. Психотравматичні