Можна вважати, якщо при вираженому психофізичному стресі невротичний стрес можливий у будь-якої людини, то його характер і форма залежать не стільки від патогенного чинника, скільки від індивідуальної схильності і особливостей даного соціального середовища [3]

Невротичний зрив може бути у будь-якої людини, проте у деяких людей є схильність до виникнення невротичних розладів. Це частіше всього люди, що страждають психопатіями або акцентуаціями. [2]

Важливим є також питання про роль в невротичному генезисі, крайніх варіантів норми - акцентуації характеру. Як і у разі психопатії, наявність акцентуації характеру в умовах психотравматизації може стати сприятливим грунтом для виникнення невротичних розладів. За даними А. Е. Лічко, певним типам акцентуації характеру властиві певні форми невротичних розладів. Астено-невротичні і лабільні типи акцентуації призводять у відповідних умовах до виникнення неврастенії, сенситивний, психоастенічний і рідше астеноневротичний являються сприятливим грунтом для розвитку обсессивно-компульсивного чи тривожно-фобічного розладу. Дисоціативний розлад виникає на фоні істероїдної акцентуації або рідше при деяких змішаних з істероїдною типах - лабільно-істероїдному, істероїдно-епілептоїдному, рідше шизоїдно-эпілептоідному. Від типу акцентуації залежать не тільки особливості клінічної картини невротичного розладу, але і вибіркова чутливість до певного роду психогенних чинників, оскільки очевидно, що невротична декомпенсація може бути полегшеною психотравматизацією, пред'являючої надмірні вимоги до “точки найменшого опору” даного типу акцентуації.

Проте, навряд чи можна погодитися з точкою зору, що невротичні розлади завжди або як правило виникають за наявності патологічних або акцентуйованих рис характеру. У разі надання переваги їх генетичній обумовленості, чітко прослідковується тенденція до біологізації природи невротичних розладів.

Проте клінічний досвід переконливо свідчить про величезне значення життєвих впливів на формування передневротичної і невротичної особи з появою в певних умовах акцентуйованих або навіть патологічних рис в характері індивіда.

Порівняльна характеристика акцетуйованих рис особистості за А.Е. Лічко та К. Леонгардом (див. таб)

По А.Е Лічко | По К. Леонгард

Гіпертимний тип (Г) | Гіпертимный тип (Г)

Циклоїдний тип (Ц) | Циклоїдний тип (Ц)

Лабільний тип (Л) | Лабільний тип (Л)

Астено-невротичний тип (А) | Астено-невротичний тип (А)

Сензитивний тип (С) | Сензитивный тип (С)

Психастенічний тип (П) | Тривожно-педантичний тип (Т)

Шизоїдний тип (Ш) | Інтровертований тип (И)

Эпілептоидний тип (О) | Збудливий тип (В)

Істероїдний тип (И) | Демонстративний тип (Д)

Нестійкий тип (Н) | Нестійкий тип (Н)

* Класифікація акцентуацій характеру по А.Е. Лічко передбачена спеціально для підліткового віку.

При психогенних захворюваннях не виникають нові риси характеру, але проявляється поведінка, яка була властива цій людині в більш ранньому віці, і втрачаються деякі риси, які були властиві їй до хвороби. При цьому свідомість реагує у вигляді своєрідної захисної перебудови, переробляє переживання і нейтралізує їх негативний вплив.

Невротичні розлади є наслідком невдач, фрустрацій і міжособистісних сутичок і в той же час служить їх причиною, так що виходить замкнуте коло: конфлікти призводять до невротизації, а вона, у свою чергу, провокує нові конфлікти.

При невротичних розладах відбуваються порушення в психічній сфері людей, які мають певну схильність, а травматизуючі зовнішні чинники провокують виникнення психічного захворювання.

Крім спадкового чинника, істотний вплив на стан психіки має навколишнє середовище. Зовнішні чинники, у тому числі і ті, які безпосередньо не впливають на розвиток патологічних процесів, можуть формувати схильність до хвороби, сприяти її виникненню під впливом провокуючої дії, якою може бути і гостра хронічна травма, і хронічних стрес. Ситуація постійного або часто повторюваної эмоційної і розумової напруги, психологічного стресу провокує різні відхилення в психічній діяльності і фізіологічних функціях організму, які умовно можна розділити на 2 групи - субклінічні і клінічні. Субклінічні - це психічні порушення, з якими людина звичайно справляється сама, без допомоги психіатра, психотерапевта чи клінічного психолога. Клінічні – це більш виражені розлади, де вже потрібна допомога вище зазначених спеціалістів.

При субклінічному реагуванні на психологічну травму відбувається своєрідна захисна психологічна перебудова, яка називається психологічним захистом.

Психологічний захист має на увазі зміну в системі психічних цінностей, спрямовану на нейтралізацію і усунення негативної дії психологічної травми, запобігання розвитку хворобливих відхилень в психічній і фізіологічній діяльності організму. І цим людина як би сама себе лікує.

Варіанти психологічного захисту можуть бутиє різним залежно від виду психологічної травми і характеру самої людини. Але здатність до психологічного захисту у різних людей різна. Одні володіють психічною опірністю і здатні переробити в своїй свідомості ступінь важливості негативної дії, створити нові установки. Вони можуть подолати психологічні травми незвичної сили і у них не виникають важкі розлади настрою, або ж такі з'являються лише на короткий час. Таких людей називають психологічно добре захищеними (або конкордантно-нормальними).

А інші пасують навіть перед незначною перешкодою на їх шляху, щонайменша неприємність викликає у них зміну настрою і відчуття неповноцінності, вони погано пристосовуються до швидких змін життя, а при значній психологічній травмі їх механізми захисту і компенсації виявляються слабкими, відбувається дезинтеграція психічної діяльності і