Висновок - це висновок з декількох думок, що дає нам нове знання про предмети і явища об'єктивного світу. Висновки індуктивні, дедуктивні і аналогічно.

Індуктивний висновок - це висновок від одиничного (приватного) до загального. З думок про декілька одиничних випадків або про групи їх людина робить загальний висновок.

Міркування, в якому думка рухається у зворотному напрямі, називають дедукцією, а висновок - дедуктивним. Дедукція є виведення окремого випадку із загального положення, перехід думки від загального до менш загального, до приватного або одиничного. При дедуктивному міркуванні ми, знаючи загальне положення, правило або закон, робимо висновок про окремі випадки, хоча їх спеціально і не вивчали.

Висновок аналогічно - це висновок від приватного до приватного. Суть висновку аналогічно полягає в тому, що на підставі схожості двох предметів в деяких відносинах робиться висновок про схожість цих предметів і в інших відносинах. Висновок аналогічно лежить в основі створення багатьох гіпотез, припущень.

Результати пізнавальної діяльності людей фіксують у формі понять. Пізнати предмет - значить, розкрити його суть. Поняття - є віддзеркалення істотних ознак предмету. Щоб ці ознаки розкрити, потрібно всебічно вивчити предмет, встановити його зв'язки з іншими предметами. Поняття про предмет виникає на основі багатьох думок і висновків про нього.

Поняття як результат узагальнення досвіду людей є вищим продуктом мозку, вищим ступенем пізнання світу.

Кожне нове покоління людей засвоює наукові, технічні, моральні, естетичні та інші поняття, вироблені суспільством в процесі історичного розвитку.

Засвоїти поняття - це значить усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, точно знати його межі (об'єм), його місце серед інших понять з тим, щоб не плутати з схожими поняттями; уміти користуватися даним поняттям в пізнавальній і практичній діяльності.

5. Уява.

Уява-процесс створення індивідом наочних образів, внутрішня активність, за допомогою якої він здійсню випереджувальне відображення дійсності, розширює виднокруг свого життя.

Уява- це психічно- пізнавальний процес створення новіх уявлень на основі того, що є опіта, тобто процес перетворюючого віддзеркалення дійсності.

Уява виникає на грунті потреби в передбаченні результатів дії: первісна людина не могла б виконувати дію, не усвідомлюючи її мети. Можливості задоволення такої потреби приховані, очевидно , в пам`яті.Саме уявлення пам`яті, які в образній формі закріплюють досвід взаємин людини з природою, створюють підстави для відображеня очікуваного. Вже вони несуть у собі значення, користуючись якими людина будує образ світу, спочатку мимовільно,а потім і довільно оперуючи наочними образами реальності.

Уява поділяється на види залежно від способів утворення нових образів. Відтак вона може бути пасивною та активною.

Пасивна уява- мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії.

Сновідіння – певним чином організована система образів, що мимовільно виникають під час сну –стану, протилежного неспанню, ознакою якого є віключеність організму від зовнішніх впливів. Аналіз електроенцефалограм біоелектричної активності мозку показує, що у всіх людей, починаючи з дворічного віку, регулярно бувають сновідіння, при цьому більшість запам`ятовує їх зміст.

Фантазування – довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу. на шляху реального задоволення якої є перешкоди.

Активна уява – процес довільного створення індивідом наочних образів. Він має відтворювальний і творчий характер.

Відтворювальна уява обслуговую сприймання та відтворення об`єктів, які потребують представлення у формі наочних образів.

Творча уява – це створення нових наочних образів, які можуть бути втілені в оригінальних і суспільно-цінних продуктах.Зразком творчої уяви є мрія-внутрішня діяльність , що полягає у створення образу бажаного майбутнього.

Уява є зміною і перетворенням людиною своїх уявлень на основі:

1) зміни величини об'єктів у бік перебільшення (гіпербола) або зменшення в порівнянні з дійсними і створення таким шляхом всіляких фантастичних образів.

2) з'єднання в своїй уяві вичленних з різних об'єктів частин або елементів і створення таким шляхом уявного образу нового, не існуючого раніше в природі предмету.

3) уявного посилення якої-небудь властивості або якості, додання цій властивості невідповідний більшого або особливішого значення в характеристиці об'єкту.

4) створення нового образу в результаті узагальнення рис, що спостерігалися у ряду схожих об'єктів.

5) уявного услабленія якої-небудь властивості або якості предмету, в своєму сильному ступені контрастного образу, що приводить до побудови, наділеного властивостями, прямо

протилежними початковому.

Фізіологічну основу уяви складають залишкові (сліди) процеси збудження і гальмування, позитивних і негативних індукції, аналізу і синтезу в кіркових відділах різних аналізаторів. У результаті сетой складної нервової діяльності і виникають нові, такі, що не мали місця в реальному процесі воспріятнія поєднання тимчасових зв'язків, що утворилися в минулому досвіді, складові постійну «базу» уяви.

5.Функції уяви.

В житті людини уява виконує ряд специфічних функцій.

Перша з них полягає в тому, що б представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, вирішуючи різні виникаючі задачі. Ця функція уяви пов'язана з мисленням і органічно в нього включена.

Друга функція уяви пов'язана в регулюванні емоційних станів. За допомогою уяви людина здатна хоч би частково задовольняти багато потреб, знімати прождаємую ними напруженість. Дана життєво важлива функції особливо подчеркивається і разрабативається психоаналітичним напрямом зарубіжної психологічної науки.

Третя функція уяви пов'язана з його участю в управлінні іншими психічними і фізіологічними процесами, зокрема