Курсова робота з психології

Огляд теоретичних підходів до проблеми ідентичності, погляди на її структуру та генезис.

Зміст

Вступ

1.Ідентичність як психологічний феномен

2.Соціальний та особистісний аспекти ідентичності.

3.Основні психологічні механізми формування ідентичності

4.Рання юність як актуальний період становлення ідентичності.

Висновки

Література

ВСТУП

В умовах сучасного українського суспільства питання про формування особистості, становлення її ціннісно-смислової сфери, навичок цілепокладання та діяльного ставлення до свого життя є актуальним та життєво важливим. Успішне функціонування та зростання всіх сфер суспільного життя значною мірою визначається особистісними якостями, здібностями, домаганнями та цінностями конкретної людини, яка здатна протиставляти соціуму свою волю та свої бажання, здатна захистити свої права та здійснювати свідомий життєвий вибір. Тому актуальності на сьогоднішній день набуває питання формування та розвитку особистості, становлення її ідентичності.

Ідентичність – це усвідомлення самототожності, цілісності та неперервності в часі власної особистості. Це – серцевина, що забезпечує постійність особистості при змінах в оточуючому світі та при зміні власних поглядів, установок і можливостей.

Питання змісту та механізмів становлення ідентичності розглядали багато авторів (А.Адлер, Є.П.Белінська, Р.Бернс, Е.Еріксон, І.С.Кон, К.Роджерс, З.Фрейд, Е.Фром, К.Юнг). Ідентичність визначається як центральний конструкт самосвідомості, що детермінує особливості самосприйняття та самоконтролю, ставлення до інших людей та поведінку особистості. Ідентичність – це поняття, що відображає унікальність та неповторність особистості, єдність реальної поведінки з прагненнями, переконаннями людини. Д.Майєрс зазначає. що відчуття самих себе лежить в центрі нашого світу [16]. Виділяють два основні аспекти ідентичності: особистісний та соціальний, що відображають усвідомлення власної автономності, унікальності та відчуття приналежності до соціальної групи.

Механізмом формування ідентичності в онтогенезі є ідентифікація, як процес самоототожнення з іншою людиною, групою та цінностями, що існують у суспільстві. Тобто, становлення ідентичності відбувається в суспільному контексті з урахуванням всіх обставин життя конкретної людини.

Дослідження А.Д.Андреєвої, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, Є.І.Головахи, І.В.Дубровіної, Д.Б.Ельконіна, І.С.Кона, О.О.Кроника, Б.С.Круглова, К.Левіна, О.М.Леонтьєва, В.С.Мерліна, Ж.Піаже, О.М.Прихожан, Д.І.Фельдштейна та інших свідчать, що рання юність є періодом самовизначення, розвитку механізмів самоусвідомлення та становлення ідентичності.

Найважливішим новоутворенням раннього юнацького віку є готовність до життєвого самовизначення. Його передумовою є розвиток пізнавальної, емоційно-вольової, ціннісної сфер особистості, а також становлення адекватної та позитивної ідентичності. На основі ціннісного самовизначення особистість здійснює професійний вибір, має можливість обміркувати, планувати, структурувати свій життєвий шлях.

Процес становлення ідентичності передбачає високий рівень розвитку особистісної рефлексії, на основі якої в процесі ідентифікації з цінностями формується в індивіда уявлення про своє Я. Нові інтелектуальні здібності та набутий досвід дають можливість формувати індивідуальну систему ціннісних орієнтацій, що визначає пріоритетні напрямки самореалізації та вибір реальних шляхів досягнення мети.

Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності проходить із значними труднощами. Це зумовлено тим, що особистість у період ранньої юності, коли вибір ідентичності стає необхідним, реально виявляється не готовою до цього, оскільки несформованість рефлексивних складових самосвідомості ускладнює процес становлення індивідуальної системи ціннісних орієнтацій, що призводить до аномальних ліній розвитку ідентичності. У такій ситуації молода людина не може виробити систему цілей, планів, ідеалів, завершити психологічне самовизначення.

У вітчизняній психології питання становлення ідентичності, виділення структури та механізмів її формування є поки що мало вивченими. Досі чітко не визначено межі застосування даного поняття та його співвідношення з тими термінами, які є традиційними для вітчизняної науки. Наша робота є далеко не повною спробою зробити огляд теоретичних підходів до проблеми ідентичності, систематизувати погляди на її структуру та генезис.

1.Ідентичність як психологічний феномен

Одним із центральних понять психології особистості є Я, під яким розуміється змістовно-динамічний аспект самосвідомості як переживання безперервної самототожності та цілісності людини [9]. Я – компонент особистості, що містить різні уявлення та образи про себе, свої якості в теперішньому та в майбутньому, а також – відношення до себе, до різних сторін своєї особистості. Один із аспектів Я особистості – ідентичність як стан усвідомлення індивідуальної самототожності, наступності та єдності, які формуються на основі ототожнення себе з цінностями, що існують у суспільстві.

Серед відомих теоретиків психології особистості (А.Адлер, Г.Олпорт, Р.Кеттел, К.Роджерс, З.Фрейд, К.Юнг) поняття ідентичності розглядається як конструкт, який забезпечує цілісність, тотожність власної особистості. У вітчизняній психології уявлення про ідентичність традиційно розвивались в рамках досліджень самосвідомості та самовідношення, а також ідентичність розглядається при вивченні питання самовизначення та соціалізації особистості.

Дане поняття в зарубіжній літературі, починаючи з робіт Е.Еріксона, який вперше звернувся до нього, завоювало велику популярність і сьогодні є невід’ємним атрибутом категоріального апарату. Теоретичною базою своїх поглядів Еріксон визначає роботи З.Фрейда та У.Джемса.

У.Джемс першим із психологів почав розробляти поняття “Я” [4]. Він розглядав глобальне особистісне Я як двозначне утворення, в котрому поєднані Я-що-усвідомлює та Я-як-об’єкт. Це дві сторони однієї цілісності, що співіснують одночасно та нерозривно. На думку Джемса, Я-як-об’єкт – це все те, що становить зміст конкретного людського життя, що є значущим та актуальним. В цій сфері Джемс виділяє чотири складові: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я та фізичне Я. Я-що-усвідомлює пізнає всі ці аспекти, оцінює їхній зміст та задає динаміку розвитку.

В психоаналізі З.Фрейда “Я” трактується як свідома частина психіки, що узгоджує суперечливі бажання несвідомих компонентів структури особистості: “Воно” та “Зверх-Я” [29]. “Воно” прагне негайного задоволення всіх своїх потреб. “Зверх-Я” керується засвоєними культурними цінностями та нормами, тому не може дозволити здійснення бажань “Воно”. “Я” зберігає внутрішню рівновагу та цілісність особистості з допомогою механізмів психологічного захисту, а також забезпечує успішну адаптацію індивіда в суспільстві.

К.Г.Юнг,