батьківська гордість характеризують сприятливу лінію розвитку. Егоїзм, непродуктивність в роботі притаманні для аномальної лінії становлення.
Врешті на останній стадії 8 ( після 60 років) з’являється відчуття повноти життя, спогади про минуле, оцінка всього зробленого. Зріла та здорова особистість здатна прийняти своє життя таким, як воно є, усвідомити корисність свого існування та неминучість смерті. В протилежному випадку людина переживає відчай, страх та розчарування.
Становлення ідентичності відбувається протягом всього життя людини, починаючи із раннього дитинства. Сензитивним періодом формування адекватної ідентичності є юнацький вік, коли відбувається концентрація емоцій, інтелектуальних і вольових зусиль на цьому процесі. Е.Шпрангер вважав, що основоположний феномен юності – становлення індивідуальності, коли центром внутрішнього життя стає прагнення до самостійності, мрії та цілепокладання [24]. Основним завданням цього вікового періоду є формування психологічної готовності до життєвого самовизначення. Психологічна готовність до формування життєвих перспектив визначається адекватністю ідентичності.
В схемі життєвого циклу Еріксона на юність припадає п’ята стадія, основним завданням якої є становлення ідентичності. Вже не дитина, але ще і не дорослий, юнак стикається із різними соціальними вимогами та новими ролями. Умовою подальшого становлення і розвитку його особистості є здійснення життєвого та ціннісного самовизначення, формування адекватної та позитивної Его-ідентичності.
Це новий психосоціальний параметр особистості, який включає образ себе і почуття впевненості у схваленні та розумінні значущого соціального оточення. Молодій людині потрібно підтвердження, що її приймають в суспільстві, позитивно оцінюють її прагнення і дії. Таке підтвердження отримується в міжособистісних стосунках посередництвом зворотнього зв’язку [30].
Ідентичність являє собою інтегрований образ всіх знань про себе, що грунтується на минулому досвіді і включає уявлення про майбутнє. Юнак оцінює норми і ідеали, якими керуються батьки, школа, ровесники, церква, громадськість та інші джерела авторитету, “приміряє” їх до власного життя. Нездатність зробити вибір серед запропонованих зразків і моделей поведінки призводить до кризи ідентичності, що проявляється в неадекватній поведінці і негативних переживаннях, неспроможності усвідомити свій образ Я.
Порушення становлення ідентичності має різні форми:
дифузія ідентичності, що проявляється в інфантильній поведінці, неможливості здійснити професійне і особистісне самовизначення;
дифузія часу пов’язана з неадекватним відчуттям часу. Людина відчуває себе водночас молодою і дуже старою;
застій в роботі – порушення природної працездатності, захопленість непотрібними речами, нездатність виконувати відповідні для свого віку задачі;
негативна ідентичність виражається у запереченні традиційних цінностей і ролей, слідуванні зразкам поведінки, які не схвалюються оточуючими [15].
Успішне подолання кризових явищ залежить від попереднього досвіду молодої людини, її самооцінки та психологічної готовності до здійснення власного життєвого вибору. Становлення ідентичності – суто індивідуальний процес, особливий для кожної людини. Значною мірою він визначається внутрішніми характеристиками особистості та впливом соціального середовища, зокрема сім’ї, школи, етнічними особливостями та іншим.
Формування компонентів ідентичності відбувається послідовно протягом всього життя людини. До кінця першого року життя відбувається усвідомлення своєї фізичної тотожності на основі розрізнення відчуттів власного тіла. В результаті дитина має змогу відрізняти себе від інших об’єктів. В ранньому дитинстві формується статева ідентичність, з’являється у мові займенник “Я” та усвідомлення себе в якості постійної персони. Як відзначає В.С.Мерлін [27], в дошкільному та молодшому шкільному віці дитина вже усвідомлює власні психічні властивості, засвоює статеві ролі і починає формуватися національна ідентичність.
Вступ дитини до школи, поява нових авторитетів диференціює сферу її діяльності. Різні погляди зі сторони дорослих стимулюють розвиток автономної самосвідомості та сприяють формуванню самооцінки [27].
Одним із найважливіших факторів переходу від однієї стадії розвитку ідентичності до іншої Л.Д.Тодорів визначає когнітивний розвиток особистості, зокрема, розвиток рефлексивних складових самосвідомості [27].
І.С.Кон [15] визначає ідентичність як образ Я, як систему установок індивіда, в якій існує кілька вимірів, за ними можна визначити рівень розвитку ідентичності. До таких аспектів відносяться: ступінь когнітивної складності, послідовність, стійкість. Ступінь когнітивної складності ідентичності зростає послідовно від молодших вікових періодів до старших. Це дозволяє в ранній юності інтегрувати уявлення про себе, виділити та усвідомити приховані психологічні детермінанти поведінки.
Ідентичність – це, насамперед ідентифікація з цінностями. Кожній людині притаманна індивідуальна, специфічна ієрархія цінностей, яка формується на основі самовизначення. З.С.Карпенко виділяє (1989) діяльнісно-особистісні та суб’єктивно-особистісні передумови самовизначення. До перших вона відносить характеристики пізнавальної, трудової, комунікативної діяльності суб’єкта, що розуміються як об’єктивування людських мотивів, здібностей, характерологічних властивостей. Суб’єктивно-особистісні передумови самовизначення представлені мотиваційно-потребною сферою особистості, проявляються у її напрямленості [12].
Завдяки самовизначенню особистість включається в ті чи інші соціальні зв’язки через індивідуальний вибір. Людина сама робить вибір, хоч не завжди його усвідомлює, обираючи з того, що їй реально зараз доступне. А.Адлер підкреслював, що людина сама відповідальна за те, ким вона стає і як вона себе поводить. Особистість кожного індивіда є його власним творінням [30].
Деякі дослідники (С.Степанов, Л.Журавльова, І.Шалагінова) ототожнюють зміст понять “ідентичності” та “самовизначення”, проте ми розглядаємо самовизначення як один із механізмів становлення ідентичності. Російський науковець Л.Б.Шнейдер зазначає (2001), що самовизначення – це “пошук смислу” і він передує ідентичності як усвідомленому володінню цим смислом [31]. Самовизначення – це проектування та “будівництво” життєвого шляху, тоді ідентичність – це освоєння завершеної будівлі. Якщо перше без другого безглуздо, то друге без першого нереальне.
Проблема самовизначення особистості відноситься до числа проблем, що мають екзистенційне звучання. Усвідомлення унікальності та сенсу свого буття є найсильнішою спонукальною та самоорганізуючою силою людської поведінки. Психологами встановлено, що тільки особистісний смисл здатен пронизувати суб’єктивний час особистості, структурувати його, якщо цього не відбувається, час перетворюється в “порожню нескінченність”, позбавлену смислів, що, врешті, втілюється в