У вітчизняній психології згідно загальноприйнятої періодизації рання юність охоплює період від 14 до 18 років. Для більшої частини молоді це час навчання в старших класах загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій. Рання юність – завершальний етап первинної соціалізації.

Рання юність – період реального переходу до справжньої дорослості. Попри те, як зазначає Р.С.Нємов, старшокласників повністю дорослими ще не назвеш, так як у них ще багато збереглось дитячих уявлень та переконань. Багато хто з них на порозі закінчення школи ще недостатньо відповідально відносяться до вибору своєї майбутньої професії, до необхідності посилено працювати, щоб в подальшому витримати конкуренцію, до питань особистісного самовизначення [19]. Порівняно з підлітковим віком, до старшокласників суспільство висуває більш жорсткі та чіткіші вимоги, що стосуються як навчальної діяльності, так і сфери міжособистісних контактів, емоційно-вольових якостей та переконань молодої людини.

В юності розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що молоді люди стають практично готовими до виконання всіх видів розумової роботи дорослої людини, включаючи найскладніші. Старшокласники засвоюють багато наукових понять, вчаться використовувати їх в процесі вирішення різних задач. Сформованість теоретичного або словесно-логічного мислення приводить до інтелектуалізації всіх інших пізнавальних процесів. Нові інтелектуальні можливості підвищують адаптивні можливості молодої людини до нової соціальної ситуації розвитку [19].

В ранній юності формується психологічна готовність до самовизначення, яка передбачає становлення самосвідомості – усвідомлення своїх якостей та їх оцінка, уявлення про своє реальне та бажане Я, про рівень домагань в різних областях життя і діяльності, це оцінка себе та інших з точки зору приналежності до певної статі чи соціальної групи. Саме нова якість когнітивного розвитку приводить не лише до розширення самосвідомості, а також до ускладнення емоційної сфери, збільшення діапазону переживань та ставлень, диференціації моральних оцінок.

Передумовою особистісного самовизначення є самопізнання, яке стає можливим в старшому шкільному віці завдяки удосконаленню рефлексивних механізмів самосвідомості. Відкриття свого внутрішнього світу, на думку І.С.Кона, - головне психологічне надбання ранньої юності. Дитина усвідомлює свої вчинки та зовнішні прояви поведінки, а юнак здатен оцінити психологічні детермінанти поведінки, усвідомити свої внутрішні психічні стани.

Особистісне самовизначення, незалежно від того, йде мова про вибір професії чи світоглядний пошук, є свідомим актом утвердження свого положення в світі. Воно спрямоване на зовнішній світ. В той же час відповідь на запитання “Ким бути ?” та “Яким бути ?” припускає також оцінку себе та своїх можливостей [12].

Чим активніше та глибше включається індивід у суспільну діяльність, тим важливішим для нього є усвідомлення загального смислу своєї діяльності. В ранній юності питання про сенс життя постає як роздуми над своїм майбутнім в дуже загальній, нерозчленованій формі.

Здатність до рефлексії своїх переживань сприяє більш загостреному сприйняттю власного Я, це проявляється у відношенні до себе як до унікальної особистості, яку не можуть зрозуміти інші. На думку І.В. Дубровіної, усвідомлення своєї несхожості на інших може спровокувати почуття самотності чи страху самотності [8]. Тому зростає потреба в спілкуванні і одночасно підвищується вибірковість у соціальних контактах.

З розвитком формального мислення у ранній юності нового сенсу набуває становлення моральної свідомості. Старшокласники задумуються над етичними проблемами, надіндивідуальні цінності та ідеали стають для них важливими та актуальними. Молоді люди намагаються втілити моральні принципи порядності, чесності та відповідальності у власному життєвому виборі, у реальних вчинках.

Отже, в ранній юності складаються всі передумови для досягнення ідентичності: завершується фізичне і статеве дозрівання, відбувається перехід до формального абстрактного мислення, що дозволяє узагальнити і оцінити власний життєвий досвід, осмислити інформацію, яка поступає із зовнішнього світу та сформувати адекватний образ Я. В старшокласників удосконалюється емоційно-вольова регуляція поведінки та самоконтроль діяльності. Молода людина усвідомлює свою самототожність, може виділити у самосвідомості зміст власної ідентичності.

Канадський психолог Джеймс Марша (1966) виділив чотири етапи розвитку ідентичності молодої людини, які визначаються мірою професійного, релігійного та особистісного самовизначення.

1. На етапі “невизначеної (розмитої) ідентичності” індивід ще не виробив яких-небудь чітких переконань, не обрав професію та не зіткнувся з кризою ідентичності.

2. “Дострокова (передчасна ідентифікація) має місце тоді, коли індивід включився у відповідну систему відносин, але зробив це не самостійно та обдумано, а на основі чужих думок чи наслідуючи авторитетний приклад.

3. Етап “мораторію” характеризується нормативною кризою самовизначення, коли індивід вибирає із багаточисельних варіантів розвитку той єдиний, котрий може вважати своїм.

4. На етапі “досягнутої, зрілої ідентичності” криза успішно завершена і молода людина від пошуку себе перейшла до практичної самореалізації [15].

Дана послідовність етапів є досить умовною, бо юнак з невизначеною ідентичністю може вступити в стадію мораторію і потім досягнути зрілої ідентичності, але може також назавжди залишитись на рівні розмитої ідентичності чи піти по шляху дострокової ідентифікації, відмовившись від активного вибору та самовизначення [15].

Дані етапи розвитку ідентичності можна вважати типологічними ознаками становлення особистості. Наукові дослідження (1980), що проводилися в США, Канаді та ряді європейських країн довели, що рівень ідентичності пов’язаний із певним набором індивідуально-особистісних рис.

Для стадії мораторію характерний високий рівень тривожності та більш сформована моральна свідомість, більш розвинута рефлексія та домінування інтернального (внутрішнього) локусу контролю. Молода людина на етапі дострокової ідентифікації проявляє, навпаки, низький рівень тривожності, що пов’язано із відсутністю кризової ситуації вибору або дією механізмів психологічного захисту, які не допускають усвідомлення суперечностей в уявленнях про себе.

Було виявлено, що