Видумані герої, кумири. Це літературний наставник, якого слід наслідувати, герої як життєвий еталон.

Позитивні приклади, вчать що успіхи - діло однієї людини, не завжди це гроші і влада.

Дбайливі домашні. Вони заохочують інтереси дітей, вчать не боятися ризикувати, досліджувати нові горизонти.

Смерть батьків, травми, втрати вчать відроджуватися знову знаходити себе. Загалом криза - ключова складова творчої енергії і успіху: не можна досягнути вершини, не побувавши на дні.

1.2 Теоретичні аспекти дослідження обдарованості у різних концептуальних підходах

Термін “обдарованої” був вперше вжитий А.Треєм у 1839 р. у розумінні слова “геній”. Стосовно обдарованості існує дві протилежні точки зору. Перша - соціальна: більшість людей від народження однаково наділені розумом і різниця у рівні їх здібностей зумовлена різницею життєвих умов (Дж.Локк, К.А.Гельвецій), і обдарованість поширене явище (В.П.Ефроїмсон). Друга — генетична: обдарованість — вроджене досить рідкісне явище, що успадковується від батьків і навіть через покоління (Ф.Гальтон, Р.Стернберг). Суперечність цих поглядів зникає, якщо вважати, що потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді, як актуальна обдарованість демонструє лише незначна частина дітей. До того ж пластичність психічних властивостей дитини змінюється на різних етапах її розвитку. Обдарованість у певній діяльності може виникати стихійно й далі розвиватись за сприятливих умов, або затухати за несприятливих [15,278ст ].

Традиційним дослідники класифікують обдарованість за видами діяльності. Говорять, наприклад, про математичну, музичну, мовленнєву, лідерську та інші види обдарованості. Однак сучасні наукові дослідження в більшій мірі розвертаються навколо понять інтелекту, креативності (творчих здібностей), навчанні. Вважається, що ці три здібності виступають важливими компонентами успіху у різних професіях .

Зазначимо, що у давні часи великого значення надавали розвитку здібностей дітей, селекції еліти. Платон вважав, що юні обдарування треба навчати окремо, а Конфуцій пропонував інтенсивно розвивати саме таких дітей, бо в них вбачав гарантію майбутнього нації.

Обдарованість може бути визначена, як володіння великими здібностями. Здібність - одне з загальних психологічних понять. В вітчизняній психології багато авторів давали йому розгорнуті визначення. Зокрема, С.Я.Рубінштейн розумів під здібностями “...складне синтетичне утворення, яке включає в себе цілий ряд даних, без яких людина не була б здатною до якої-небудь конкретної діяльності, і якостей, які тільки в процесі певним чином організованої діяльності виробляється” [23,27ст ].

Б.Н.Теплов запропонував три емпіричні ознаки здібностей, які і лягли в основу визначення, яке найчастіше використовується спеціалістами:

- здібності це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої;

- тільки ті особливості, які мають відношення до успішного виконання діяльності, чи декількох видів діяльності;

- здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, які вироблені вже в людини, хоча і обумовлюють легкість і швидкість набуття цих знань і навичок.

Звичайно, успішність виконання діяльності визначає і мотивація, і особистісні особливості. Висока мотивація і така особливість особистості, як працьовитість підвищує успішність. Б.Н.Теплов вказує на те, що окрім успіху в діяльності, здібність детермінує швидкість і легкість оволодіння діяльністю, і це міняє положення з визначенням: швидкість навчання може залежати від мотивації, але почуття легкості під час навчання (інакше – “суб'єктивна ціна”, переживання труднощів) скоріше навпаки пропорційне мотиваційній напрузі.

Отже, чим більше розвинута у людини здібність, тим успішніше вона виконує діяльність, скоріше нею оволодіває, а процес оволодіння діяльністю і сама діяльність даються йому суб'єктивно простіше ніж навчання чи робота в тій сфері, в якій вона не має здібностей.

Цю форму здібності можна виразити в об'єктивній формі

чи в суб’єктивній:

Здібному все дається легше, а не здібному набагато важче [4] |.

В своїх працях В.Д.Шадріков приходить до висновку, що поняття “здібність” є психологічною конкретизацією категорії властивості. Властивістю якої “речі” є здібність? За В.Д.Шадріковим найбільш загальним поняттям, яке описує психологічна реальність є поняття психічної функціональної системи, процес функціонування якої (психічний процес), забезпечує досягнення деякого корисного для людини результату.

Здібності за В.Д.Шадріковим є загальними, а не віднесеними до певного виду діяльності: не існує, з цієї точки зору, “кулінарних”, “музичних”, “педагогічних” та інших здібностей. Постає питання, в чому полягають ці загальні здібності?

Розглянемо роботу цілісної психіки, як оперування знаннями. В цьому процесі можна виділити:*

набуття знань;*

застосування знань;*

перетворення знань.

Системи набуття, застосування і перетворення знань приймають участь у єдиному процесі. В цьому процесі всі три системи взаємодіють. Застосування знань під час рішення задач приводить, до того, що ми навчаємось і набуваємо нових знань. Набуті знання зберігаються і перетворюються, що в свого чергу дозволяє їх застосовувати під час рішення нових завдань.

Здібність до застосування знань можна було б ототожнювати з інтелектом, як здібність розв’язувати задачі на основі набутих знань. Навчання характеризує систему набуття знань, а креативність (загальна творча здібність) - процес перетворення знань (з ним пов'язана уява, фантазія, породження гіпотез і т.д.). Інтелект - це деяка загальна здібність пристосування до нових життєвих умов. Пристосувальний акт - розв'язання життєвої задачі за допомогою інтелекту і здійснюється за допомогою дії розумового еквіваленту об'єкту. Завдяки цьому, рішення проблеми може бути здійснене без, зовнішніх поведінкових спроб, правильно і одноразово: спроби, перевірка гіпотез здійснюється в внутрішньому плані дії.

На думку більшості авторів, набуття знань виступає тільки службовим моментом по відношенню до застосування знань під час рішення життєвої задачі. Важливо, щоб задача була новою, чи в крайньому випадку мала компонент новизни. З проблемою інтелектуальної поведінки пов'язана тісно проблема переносу знань з однієї не розв'язаної задачі на іншу нову .

В науковій психологічній літературі існує, як мінімум, три основних