Діти з низьким рівнем інтелекту і творчих здібностей, зовнішньо добре адаптуються, тримаються в “середняках” і задоволені своїм становищем, вони мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, комунікабельністю, пасивністю в навчанні [43, 34 ст.].

Одним з перших, хто запропонував орієнтуватися, при визначенні обдарованості на особливості сенсорних процесів був Френсіс Гальтон. Даний напрямок був розвинутий в рамках заснованої Стенлі Холлом науки про дитину - педології. Таким чином традиція вивчення обдарованості з точки зору таких галузей науки, як психофізіологія, психогенетика, вікова фізіологія, нейропсихологія має давню історію. Розробка концепції обдарованості в цій традиції продовжується і по сьогодні (Г.Доман, Ж.Доман, В.Клименко, Е.Томас та ін.).

Найбільш характерний для даного підходу варіант концепції обдарованості запропонований Гленом Доманом. Пропонуючи поняття “фізичний інтелект” вчений акцентує увагу на шістьох важливих функціях, які виділяють психоневрологи:

1) рухові вміння (хода);

2) мовленнєві вміння (бесіда);

3) мануальні вміння (письмо);

4) візуальні вміння (читання і спостережливість);

5) слухові вміння (прослуховування і розуміння);

6) тактильні навики (відчуття і розуміння).

“...саме реалізація цих шістьох функцій і служить, - пише Г.Доман, життєвим тестом на недорозвинутість, нормальність і обдарованість. Більш того, виконання цих функцій майже беззаперечно приведе до дещо більшого в житті”. Доман вважає, що ступінь розвитку функції залежить, в першу чергу, від інтенсивності її використання. Звідси ще одна важлива думка, що чим раніше функція включена в використання, тим більше високого рівня можна досягти в її розвитку. Результатом цього розуміння стали його дуже цікаві методики: “Фізичного розвитку дитини” і “Навчанню дітей читанню від 1,5 років”. Цей підхід, як і запропоновані Г.Доманом методики, дають добрий практичний ефект. Однак досить подивитись на дітей 6-7 років, щоб засумніватись в тому, що величність в ході чи навіть в мовленнєвих навичках забезпечить їм величність у житті. Передбачаючи такі заперечення Г.Доман пише: “не можна розвивати дитячу здібність рухатись без того, щоб тій чи іншій мірі, не розвивати зорові, мануальні, слухові, тактильні і мовленнєві вміння” [13,41-45ст].

Сьогодні число концепцій обдарованості, але найпопулярнішою вважається концепція, розроблена відомим американським вченим Дж.Рензуллі згідно якої обдарованість - це множина трьох характеристик:

- інтелектуальних здібностей (перевищують середній рівень);

- креативність;

- наполегливість (мотивація орієнтована на завдання).

Крім того в його теоретичній моделі враховані: знання на основі досвіду (ерудиція) і сприятливе оточуюче середовище. Він не зв’язує поняття “обдарованість” з екстремально високими оцінками по кожному параметрі. Підкупляє демократичність цієї моделі, що дозволяє відносити до категорії обдарованих тих, хто проявив високі показники хоча б по одному з параметрів. Виділена Дж.Рензуллі тріада в модифікованому варіанті наявна в більшості сучасних закордонних концепції обдарованості (Е.Торренса, Д.Фельдхьюсена та ін. ) [15 ].

Важливою особливістю сучасного розуміння обдарованості є те, що вона розглядається не як статистична, а як динамічна характеристика (Ю.Д.Бабаєва, А.І.Савєнеков та ін.). Обдарованість реально існує в русі, в розвитку. Таке розуміння привело до створення теоретичних моделей обдарованості, в яких є фактори, які характеризують потенціал особистості і фактори середовища До таких може бути віднесена “мультифакторна модель обдарованості” Ф.Монкса.

Найбільш інтересний варіант “п'ятифакторної моделі” А.Танненбаума. Він підкреслює, що сама по собі наявність інтелектуальних і творчих якостей не може гарантувати реалізацію особистості в творчій діяльності. Для цього потрібна взаємодія п'яти умов, що включають зовнішні і внутрішні фактори:

1) загальні здібності;

2) спеціальні здібності в конкретній галузі;

3) спеціальні характеристики інтелектуального характеру, що підходять до конкретної сфери спеціальних здібностей;

4) стимулююче середовище, що відповідає розвитку цих здібностей (сім'я, школа та ін.);

5) випадкові фактори (опинитися в потрібному місці, в потрібний час).

Однією з останніх, за часом виникнення концепцій обдарованості, вважається концепція Р.Стернберга, згідно якої інтелект має три аспекти -аналітичний, творчий і практичний. Кожен з них може бути домінантним або рецесивним в інтелекті конкретної людини. За Р.Стернбергом, можливості інтелекту значно більші за ті, що вимірюються різними тестами. Сприйняття інтелектуальних здібностей оточення у будь-якому суспільстві має парадоксальний характер: високий інтелект не викликає симпатії, породжує заздрість, роздратування. З міфів про аргонавтів, до нас дійшов вислів: “Розумна Медея, тому її й ненавидять”. Іноді можна почути й таке: виключити з колективу, чи оголосити бойкот якомусь учню, бо він “дуже розумний”.

Обдарованість. на думку Р.Стернберга, багатовимірне утворення, її не можна зводити ні до коефіцієнта інтелектуальності, ні до креативності ні до мотивації [32, 9ст.].

В Росії була розроблена “Рабочая концепция одаренности” під редакцією Д. Б. Богоявленської та В. Д.Шадрікова. За визначенням авторів концепції “обдарованість” це системна, розвиваюча на протязі життя якість психіки, яка визначає можливість досягнення людини високих результатів в одному або декількох видів діяльності порівняно з іншими людьми. Даючи цьому власну власну оцінку, автори відмічають: “В запропонованому визначенні вдалося відійти від життєвого уявлення про обдарованість, як кількісного ступеня вираження здібності і перейти до розуміння обдарованості, як системної якості” [4].

Інтересним і оригінальним є пропозиція авторів концепції представити “ядро обдарованості” не у вигляді трьох, як в західних моделях, а у вигляді двох основних компонентів - інструментального і мотиваційного. Це без сумніву, суттєвий крок вперед в порівнянні із моделями, що виконували раніше функцію офіційної точки зору (С.Л.Рубінштейн, Б.Н.Теплов, А.М.Матюшкін та ін.)[26,29-33ст ].

Розведення інтелекту і креативності - предмет суперечок наших дослідників між собою. Автори даної концепції здійснили цю диференціацію всередині так званого “інструментального компоненту” обдарованості, що е в даному випадку виправданим, логічним і досить продуктивним кроком. Мотивація диференційована авторами досить традиційно. Вона утримує п'ять основних ознак:

1) підвищена вибіркова чутливість,