Вперше тривога і тривожність були описані З.Фройдом наприкінці XIX ст. Він припустив, що тривога є наслідком неадекватної розрядки сексуальної енергії. Збудження, що не завершилося розрядкою, перетворюється і виявляється в неврозах страху. Проте в міру накопичення досвіду в лікуванні неврозів З.Фройд прийшов до розуміння того, що подібна інтерпретація тривоги і страху є невірно. Через 30 років, вже в 20-х роках XX століття, він переглянув свою теорію і прийшов до наступного висновку: тривога е функцією "Я" і призначення її полягає в тому, щоб попереджати людину про загрозу, що насувається. Тривога, як така, дає можливість особистості реагувати адекватним способом в погрозливих ситуаціях [ 48].

На фізіологічному рівні реакція тривоги виявляється в посиленні серцебиття та дихання, збільшенні хвилинного об'єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниженні порогу чутливості. На психологічному рівні тривога відчувається, як .напруга, як стурбованість, нервозність, відчуття невизначеності.

В міру зростання стан тривоги може перерости в явища тривожного ряду. Це поняття було впроваджено в 60-х роках XX ст. Ф.Б.Березіним. Явища тривожного ряду - це такі емоційні стани, які закономірно замінюють один одного в міру зростання стану тривоги.

Оптимальний рівень тривожності необхідний для ефективної адаптації особистості до дійсності. Надмірно високий рівень, як і надмірно низький свідчить про дезадаптивну реакцію. Це виявляється в загальній дезорганізованості поведінки і діяльності, і є показником несприятливого особистісного розвитку.

У сучасній психології ще недостатньо з'ясовані причини тривожності, існує точка зору згідно якої тривожність, маючи природну основу (властивості нервової та ендокринної систем), складається при житті внаслідок дії соціальних та особистісних чинників. В підлітковому віці основною причиною тривожності бувають порушення особистісного характеру, дитячо-батьківських та соціальних відносин.

Найхарактернішими страхами у обдарованих підлітків є: побоювання стати “білою вороною”, побоювання невизнання, негативної кришки збоку оточуючих, побоювання втрати авторитету, як серед вчителів так і серед ровесників, страх перед опитуванням, тестуванням, побоювання втрати підтримки зі сторони батьків. Тривога і тривожність у обдарованих підлітків може бути пов'язана із підлітковою агресією.

Агресія - це мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам і правилам співіснування людини в суспільстві і приносить фізичну шкоду об'єктам нападу, або викликає в них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху подавлення та ін.)[11,7ст.].

Різні автори по-різному визначають агресію та агресивність: як вроджену реакцію людини для захисту території, котру вона займає (К.Лоренн, А.Андрі), як намагання панувати (Моррісон), як реакцію на ворожу навколишню дійсність (К.Хорні, Е.Фромм). Дуже поширені теорії, що пов'язують агресію і фрустрацію (Дж.Доллард, Л.Берковітц).

Аналіз досліджень згаданих зарубіжних фахівців та вітчизняних (П.В.Алікіної, В.Рахмаштаєвої, Н.Д.Левітова, О.Б.Бовть, О.В.Степанова, І.Фурманова) показує, що людська агресивність належить до класу явищ, які можна вивчити спільними зусиллями ряду наукових дисциплін.

Якщо проаналізувати всю різноманітність західних концепцій, можна виділити три найбільш значущі.

Перша включає теорії, в яких агресивність трактується як вроджений інстинкт індивіда (З.Фройд). Друга описує агресію як поведінкову реакцію на фрустрацію. Згідно з Дж.Доллардом, агресія - це захоплення, що автоматично виникає в організмі людини, а реакція на фрустрацію - спроба перебороти перешкоди на шляху до задоволення потреб, досягнення емоційної рівноваги. Третю концепцію становить теорія соціального научіння. Агресія тут - засвоєння поведінки у процесі соціалізації через спостереження відповідного способу дій (А.Басс, Мак Доугел). На сьогоднішній день ця теорія є однією з ефективних у передбаченні агресивної поведінки [17,11ст. ].

Якими б не були погляди на це поняття, бачимо, що під агресивністю можна зрозуміти властивість особистості, що характеризується деструктивними тенденціями у суб’єкт-суб’єктних стосунках Деструктивний компонент людської активності необхідний у діяльності, оскільки потреба індивідуального розвитку неминуче формує у людях здатність до усунення перешкод, подолання того, що протидіє цьому процесу.

Загалом вчені виділяють кілька моделей поведінки, за допомогою яких можна схарактеризувати дитячу агресивність. Проте всі форми агресивності мають одну спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію, впливати на неї з метою вдосконалення або себе, або свого оточення, включаючи близьких людей. Реакція у вигляді агресивної поведінки проводиться в дію вродженими і набутими механізмами, деякою внутрішньою, мотивуючою силою.

Двома основними формами агресії, з якими приходиться стикатися батькам, практичним психологам, виступають:

1) недеструктивна агресія, тобто стійка неворожа, самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої мети;

2) ворожа деструктивність, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточуючим. Ненависть, розлюченість, бажання помсти теж можуть бути формою захисту, однак породжують багато особистісних проблем і примушують страждати оточуючих. Дана форма агресії викликається і активізується в результаті сильних неприємних переживань (надмірний біль, дистрес).

Недеструктивна форма агресивної поведінки виявляється в дітей вже з перших місяців життя. Дитина поводиться агресивно, щоб самоствердитися, перемогти в певній ситуації та удосконалити свій досвід. Цей тип агресивності є важливим умотивуванням для розвитку пізнання і здібності покластися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка нерідко на ранніх етапах ще не є ворожою деструктивністю. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав і тісно пов’язана із задоволенням особистих бажань, досягнення мети.

Нестерпні біль і дистрес змінюють ворожу недеструктивну агресивність на протилежну, що викликається бажанням усунення болю. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис деякого ендогенного бажання завдати шкоди або