Реферат

на тему:

КОСМОС — ЗЕМЛЯ — ЛЮДИНА

Зоряне небо. Одним з найважливіших положень ма-теріалістичної діалектики в уявлення про загальний взаємозв'язок і взаємозалежність явищ природи.

Як суспільна формація людство підпорядковується особливим специфічним закономірностям — законам су-спільного розвитку, відкритим і дослідженим прихильниками матеріалізму. Але з точки зору при-родничих наук ми — частина Всесвіту і підпорядковує-мося діючим у Всесвіті фізичним та іншим закономір-ностям.

Не тільки цілий ряд умов нашого життя, а й саме існування земної цивілізації залежать від того, що являє собою наш Всесвіт, як він розвивається, які фізичні процеси у ньому відбуваються, які закони діють. Усві-домлення людиною з наукових позицій свого місця у Всесвіті, свого взаємозв'язку з навколишнім світом, має не тільки важливе значення для нашої практичної діяльності, воно становить основу нашого наукового світогляду.

Якщо ми — частина Всесвіту, то наше існування має бути тісно пов'язане не тільки з оточуючими нас яви-щами, а й з явищами космічного характеру.

Подолати земне тяжіння і вийти у космос людині вдалося тільки у другій половині XX століття. І все ж життя людини було пов'язане з космічними явищами вже з глибокої давнини. Як уже було зазначено, зорі й планети допомагали людині знаходити шляхи в океані, вимірювати час, складати календарі, визначати строки сільськогосподарських робіт.

Однією з перших, зрозуміло, ще наївних спроб ви-явити зв'язок земних і небесних явищ були міфи старо-давніх греків про зоряне небо. Хоча в них діють числен-ні боги, німфи, циклопи й інші фантастичні істоти, що мають надприродні властивості, все ж їхніми головними героями в люди, які не тільки виступають нарівні з бо-гами, а нерідко і перемагають їх.

Зрозуміло, зв'язок між земним і небесним як у міфах стародавніх греків, так і в аналогічних легендах інших народів е ілюзорним. Він не відповідає реальному стану речей.

Релігійні люди намагалися знайти зв'язок між «не-бесним» і «земним» також у рідкісних небесних яви-щах — повних затемненнях Місяця й Сонця, появах яскравих комет, дощах падаючих зір. Але й ці зв'язки були ілюзорними, вони існували лише в уяві наших предків.

Роль математичних методів у пізнанні світу. Пізнання природничими науками навколишнього світу нероз-ривно пов'язане із застосуванням математичного апарату і математичних методів дослідження.

Не випадково Коперник на титульному аркуші своєї великої праці написав: «Хай не входить сюди ніхто, не обізнаний з математикою». Без допомоги математичного апарату неможливо було б точно виразити реальні кіль-кісні співвідношення та залежності, що існують у при-роді.

Правда, у процесі свого розвитку наука виявляє не тільки кількісні, а й якісні закономірності. Однак, по-перше, в основі будь-яких якісних перетворень ле-жать кількісні зміни. А, по-друге, виявлення якісних закономірностей не дає нам завершеного знання — це лише проміжний етап. Наукова теорія тільки тоді може вважатися завершеною, коли вона дістає свого матема-тичного виразу. Зрозуміло, це в першу чергу стосується таких наук, як фізика і астрономія. До того ж матема-тичні формули — це не тільки спосіб описання. Матема-тичний метод має колосальну евристичну силу; виходячи з фактів реального світу, він здатний давати нове знан-ня. Якщо математичний апарат правильно відображає існуючі в природі зв'язки і відносини, то шляхом чисто математичних перетворень можна, відштовхуючись від явищ, на основі яких цей апарат був побудований, пе-редбачати нові, ще невідомі явища, а також прогнозу-вати дальший розвиток тих чи інших природних про-цесів.

Спостережна астрономія пов'язана з точними кіль-кісними вимірюваннями. А ці вимірювання неможливі без введення якоїсь системи відліку, подібної до геогра-фічної системи координат на Землі. Тільки за цієї умови можна забезпечити, в одного боку, потрібну точність результатів спостережень, а з другого — можливість цільоуказань на небі, що дають змогу безпомилково від-шукувати досліджувані об'єкти.

Введення небесних координат здійснюється за допо-могою спеціальної системи геометричних побудов, су-купність яких дістала назву сферичної астрономії. На перший погляд сферична астрономія — не більш ніж умовна допоміжна конструкція. Але саме вона забезпе-чує відповідність результатів спостережень реальній природі і можливість практичних застосувань астроно-мічних даних.

Методичні міркування. Слід зазначити, що нині ве-личезна більшість астрономічних розрахунків здійснює-ться з допомогою швидкодіючих електроннообчислюваль-них машин. Це дає змогу за короткі строки діставати бажані результати і тим самим значно прискорює про-цес наукового дослідження Всесвіту.

Водночас більшість математичних конструкцій, навіть незважаючи на те, що вони приводять до бажаних ре-зультатів, можуть вдатися надуманими й штучними. В зв'язку з цим може скластися зовсім неправильне й небезпечне у світоглядному плані уявлення про те, що людина нібито за допомогою математичних формально-логічних побудов конструює властивості навколишнього світу.

«Чиста математика,— писав Кант,— має своїм об'єктом просторові форми і кількісні відношення дійс-ного світу, отже — дуже реальний матеріал. Той факт, що цей матеріал набирає надзвичайно абстрактної фор-ми, може лише слабо затушувати його походження із зовнішнього світу. Але щоб бути спроможним дослідити ці форми і відношення в чистому вигляді, треба цілком відокремити їх від їхнього змісту, залишити цей остан-ній осторонь як щось неістотне».

Тим самим Кант хотів підкреслити, що абстракт-ний характер математичних побудов ніякою мірою не може бути підставою для висновку про те, що цей апа-рат існує сам по собі поза всякою залежністю від реаль-ної дійсності.

З другого боку, неправомірно також ототожнювати математичний апарат з реальною дійсністю.

Тому, знайомлячи школярів із сферичною астроно-мією, треба не тільки дати уявлення про те, як прак-тично користуватися системами небесних координат, а й показати, яким чином пов'язані її геометричні по-будови з реальними властивостями навколишнього