Реферат

Психологічні особливості сприймання студентами художнього тексту

Зміст

Вступ

1.Суб'єктивність й об'єктивність у читачів художнього слова

2. Роль уяви у сприйманні літературного твору

3.Образність белетристики. Її осмислення студентами

4. Вікові особливості сприймання художньої літератури

Висновок

Список використаних джерел:

Вступ

Контактуючи безпосередньо із навколишнім світом, людина так чи інакше зустрічається з різними об'єктами та явищами. Тож, звичайно, що при цьому вона одержує інформацію про них, про їх властивості та якості. Цілісне відображення об'єктів в мозку людини характеризує другу лаку єдиного процесу чуттєвого пізнання – сприймання.

За психологічним тлумачним словником сприймання визначається як „цілісне відображення предметів, явищ, ситуацій і подій у їхніх від чуттєво доступних часових і просторових зв'язках та відносинах" [12; 496].

Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ.

Розрізняють сприймання за сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

Емоційне сприймання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творів. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об'єкта на почуття — моральні, естетичні. Певна річ, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним. Розуміння того, що сприймається, є необхідною його передумовою, але емоційне переживання в художньому сприйманні визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, переживання високого, комічного, трагічного, що збуджується сприйманим матеріалом.

Як відомо, в процесі спілкування з художньою книгою читач зазнає яскраво вираженої естетичної насолоди, яка надалі спонукає його знову йти до бібліотеки або книгарні по нову книжку. Таке прагнення є внутрішнім спонуканням, стимулом вирушати в наступні мандри по тому неозорому океану, що є безупинний літературний процес.

Про читання як створення власних думок за допомогою інших говорив книгознавець М.О. Рубакін. Опираючись на дане твердження, Н.В.Чепелева визначає читання як своєрідний діалог між автором і читачем. Дослідник характеризує його „як творчий процес, що передбачає не пасивне сприймання закладеної в текст інформації, а активну її переробку, висунення власних гіпотез, точок зору, запитань до тексту, згоду або незгоду з його автором" [11; 5].

Звичайно, це діалог не лише пізнавальний, інтелектуальний – у творах художньої літератури закладені значно ширші можливості. Головний ефект їх впливу на читача саме мотиваційно-особистісний, тобто йдеться про формування змін в особистості студента - формування нового ціннісного ставлення не тільки до повідомлюваної інформації, а й до навколишнього світу. Таким чином, читач міркує і хоч якоюсь мірою змінюється, стає людиною духовно багатшою. Віктор Гюго говорив, що нерідко читач закінчує читати книгу зовсім іншим, ніж був до цього.

Щоб людина могла вести повноцінне духовне життя, їй необхідне уміння читати кваліфіковано, тобто осмислено. Особливості повноцінного сприймання художньої літератури й будуть розглядатися далі. Увага також буде приділена віковим передумовам сприймання. Бо відомо, що навіть механізми сприймання тексту у дітей та дорослих значно відрізняються.

Оволодіваючи читанням, дитина сприймає текст за допомогою літер, складів, зливаючи звуки у склади й слова. Сприймання тексту протікає дуже повільно і характеризується значною кількістю помилок, зумовленою бідністю еталонів сприйняття, їх низькою узагальненістю. Розуміння тексту дитиною відірване від його сприймання: сприймання слова передує його осмисленню. У подальшому еталони сприймання стають дедалі узагальненішими. Дитина навчається схоплювати слова повністю не без труднощів, бо розуміння тексту відстає від його сприймання.

Доросла людина , що володіє технікою читання, сприймає текст не літера за літерою, а схоплює цілі слова. Це помітно з того, що під час швидкої експозиції( 0,1 - 0,2мс), ми сприймаємо 4 – 5 літер не пов'язаних у слово, і до 20 літер, що складають слово. Не сприймаючи всіх літер слова, читач схоплює найхарактерніші, щоб його впізнати.

Досвідчений читач нерідко сприймає і речення не слово за словом, а схоплює його цілком спираючись на слова, у яких концентрується основний зміст фрази [8; 213 - 214].

Серед психологічних досліджень по з'ясуванню особливостей сприймання художньої літератури можна відзначити дослідження О.І. Никифорової про роль уявлень у сприйманні художнього твору, чи П.Г. Саприкіна (особливості уявлень учнів при сприйманні описового тексту), І.М. Назімова (сприймання сатиричних образів), Д.Ф. Ніколенка (сприймання учнями комічного) та ін.

Ознайомлення з названими дослідженнями, як і з іншими працями з питань сприймання художньої літератури, безперечно, було б корисним і для викладачів літератури, і для студентів.

1.Суб'єктивність й об'єктивність у читачів художнього слова

Знаючи структуру тексту та особливості його сприймання, можемо перейти до питання осягнення студентами художнього слова. Бо так чи інакше кожен студент є потенційним читачем як наукової, методичної, так і художньої, біографічно-художньої, літературознавчої літератури в більшій чи меншій мірі.

Метою осмисленого читання студента може бути намір поглибити свій професійний рівень, розширити свою ерудицію, знайти відповіді на складні морально-етичні проблеми, одержати духовну наснагу, пережити естетичне зворушення, відчути художню насолоду або відновити рівновагу думки.

Побутує думка, що немає нічого легшого, аніж читати художні твори. Насправді ж це твердження хибне, бо „сприймати мистецтво слова в усій його повноті, вловлювати найтонші нюанси, розуміти складні метафоричні, символічні образи, підтекст твору – важка робота" [10; 236]. Наприклад, не обійтись без напруженої роботи мозку при читанні віршів і поем Ліни Костенко, Івана Драча, Василя Стуса, Євгена Маланюка, чи творів неокласиків.

Сприймання художньої літератури – складний інтелектуальний і емоційний процес. Крім загального усвідомлення змісту прочитаного, воно включає в себе проникнення читача у внутрішній світ героїв твору, в обставини їх життя і діяльності, в їх поведінку, в сферу їх стосунків. Разом з цим, сприймання супроводжується певним ставленням до прочитаного, відповідними переживаннями. Наскільки воно буває складним, свідчать численні приклади, коли навіть досвідчені читачі, в тому числі й літературознавці, дають різну, іноді цілком протилежну, оцінку одним і тим же літературним фактам, художнім образам.

Осмислення художнього слова не тотожне сприйманню будь-якої наукової інформації. Тут потрібна активна робота не лише мислення, а й уяви. Читання художніх творів принципово відрізняється від читання науково – популярної літератури. Якщо основна функція читання науково-популярних книг – інформаційно-пізнавальна, то при сприйнятті творів красного письменства головне – співпереживати із світом почуттів автора та його героїв і таким чином зазнати естетичної насолоди. Там основна одиниця сприймання – поняття, умовивід, силогізм, тут - художній образ.

Читання художньої літератури без повноцінного її сприймання – марна трата часу, бо схоплюючи лише основні колізії сюжету, людина не заглиблюється у суть, тим самим позбавляючи себе душевного естетичного задоволення.

Тим більш недопустимим і непростимим є нехтування цілісності твору художньої літератури студентами. Осмислено читаючи художній чи науково-популярний твір, людина разом з героями проживає їхнє життя, разом з ними шукає відповіді на різноманітні питання, що часто сприяє вирішенню особистих проблем студента.

За одностайною думкою багатьох вчених, а серед них і Є. А. Пасічника, сприймання художньої літератури визначається не тільки об'єктивними даними конкретного твору (зміст, ідея, система художніх образів, композиція, манера описів і побудова діалогів тощо), а й суб'єктивними, тобто психічним складом, життєвим досвідом, переконаннями, смаками й уподобаннями читача [7; 25].

І справді, читання художнього твору має ту особливість, що його об'єктивний зміст вступає у взаємодію з певною суб'єктивністю у засвоєнні його читачем. Художній твір настільки багатомірний, багатогранний за своїм змістом, що не зразу легко може бути осмислений.

На думку Н.Д. Молдавської, «читательское восприятие – сложный психический процесс, в нем участвуют многие психические функции, приводящие „в движение" весь жизненный опит человека в ответ на „сигналы", поступающие из художественного текста.

При этом очень важно иметь в ввиду, что содержание книги читатель воспринимает и усваивает с помощью речи. У всякого читающего человека после овладения грамотой и по мере постепенного накопления опыта чтения художественной литературы на основе общего развития речи развивается и способность мыслить словесно-художественными образами или, как иногда говорят, литературное мышление. Эта способность формируется в процессе восприятия художественной литературы и в то же время обеспечивает качество и уровень самого восприятия » [4; 28].

Першочерговий фактор сприймання художньої літератури - наявність у читача відповідного життєвого досвіду. Воно залежить від його інтересів, від його психічного стану. Природно, що один і той же твір мистецтва може відкриватися перед студентами різними гранями. Вони часто схоплюють з твору лише те, що впадає в вічі з першого погляду, що відзначається яскравістю і новизною, не проникаючи глибоко в зміст і не осмислюючи його.

Вміти читати-це перейматися описаним, думати і почувати разом з героями, співпереживати-і тим самим само виховувати