- вербальні;

- невербальні.

Вербальні – (від лат. Verbum – слово, словесний, усний) комунікація – це знакова система – мова яка існує і розвивається в умовах живого спілкування.

Вербальна комунікація неможлива без її невербальних засобів. Вербальні комунікації потрібні для більш глибокого і повноцінного розуміння процесів, що відбувається під час виголошування інформації.

Отже, вербальні засоби комунікації - це мова, тоді мова – це система знаків, які виражають ідею; це найбільш універсальний засіб комунікації; при мовленнєвому спілкуванні в найменшій мірі втрачається зміст повідомлення.

Можна виділити такі види мови:

1. Природні – мови які активно використовуються їхніми носіями і розвиваються в умовах живого спілкування;

2. Штучні – створені з певною метою і використовуються певним колом людей, елементи професійного жаргону (мова квітів, дорожніх знаків, азбука морзе);

3. Мертві мови – латинська, давньогрецька і санскрит.

Мова реалізується в процесі мовлення.

Мовлення – це процес встановлення і підтримання цілеспрямованого контакту між людьми за допомогою мови.

Можна виокремити такі види мовлення:

1) Зовнішнє: письмове, усне – діалог, монолог, полілог;

2) Внутрішнє.

Обмін інформацією відбувається не лише за допомогою мови, а й за допомогою інших знаків і знакових систем, які належать до невербальної комунікації. Знання психологічних особливостей невербальної комунікації є важливою умовою налагодження контакту і створення спільного комунікативного поля. Невербальна комунікація, доповнюючи мову, розгортається в контексті із вербальною, завдяки чому завдає спілкуванню суттєвих відтінків, репрезентує емоційні стани партнерів. До невербальної комунікації належать оптико-кінетична, проксеміка, пара лінгвістична та інші знакові системи. У спілкуванні вони переплітаються, групуються впливають на його результат.

Міміка і мова жестів людини є індикаторами її душевного стану, думок, емоцій і бажань. Вони супроводжують майже кожне слово. Важливе значення у невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираз обличчя найбільше підкріплюють кути губ, нахмурення або піднімання брів і зморщування чола. Ці елементи міміки дають змогу передати всю гаму емоцій і почуттів від приємного здивування і розчарування. Погляд є ключовим елементом невербальної комунікації. Можна сказати, що партнер саме ним висловлює інтерес до розмовника. Бігаючий погляд може говорити про те, що людина хоче взяти слово або виражає страх, чи почуття провини. Погляд прямо в очі співбесідника часто сприймається як ознака агресії. Але функції погляду залежать від типу культури, наприклад, в африканських країнах і на Сході опускання очей слухачем перед тим хто говорить є знаком поваги.

Невербальні засоби комунікації виконують такі функції:

1. Доповнення мовлення;

2. Заперечення мовлення;

3. Зміна вербальних повідомлень;

4. Регулювання мовлення.

Певне значення мають жести, палець, що вказує на іншу людину сприймається більш як агресивний жест.

Свої почуття та стани можна також висловлювати за допомогою пантоміміки, людина виявляє до партнера відкритість, якщо стоїть до нього обличчям, а не боком, нахил вперед є проявом симпатії.

Важливим є візуальний контакт «очі в очі». Цей контакт має важливе значення для дитини. Для дітей дуже важливо фіксування уваги на людському обличчі, але постійний погляд заважає дорослій людині зосередитися. А дорослі найдовше дивляться в очі 10 секунд, а потім відвертають погляд. Це буває перед початком розмови або після перших слів. Більш схильні до візуального контакту жінки.

У представників деяких культур засобом невербальної комунікації є дотик. Це невід’ємний елемент комунікації в Африці та на Середньому сході. Було підраховано в ресторані в Парижі за одну годину здійснено в середньому 110 дотиків.

Правильне трактування невербальної комунікації передбачає врахування таких чинників:

- Конгруентність слів та невербальних сигналів. Якщо слова і жести не конгруентні. Люди більше довіряють невербальній комунікації, ніж вербальній;

- Контекст, у якому фігурують невербальні сигнали. Йдеться про те, що один жест може мати різне тлумачення за різних ситуацій;

- Соціальний статус людини в суспільстві, а також її соціальні ролі. Роль може бути справжньою або удаваною, обраною для маскування;

- Національні та регіональні особливості невербальної комунікації;

- Власний стан і досвід. Застосувати їх слід обережно, трактуючи невербальні сигнали співрозмовника.

Класифікація невербальної комунікації

1. Оптико-кінетична – властивість загальної моторики тіла різних частин, відображати різні емоційні реакції людини в процесі спілкування за допомогою оптичної системи суб’єкта.

2. Візуальна знакова система – забезпечує передачу і прийняття інформації через вираз очей, спрямування погляду.

3. Акустичні – поділяється на дві підсистеми: про лінгвістична – якість голосу його тональність, гучність та діапазон; екстралінгвістична – включення в мову пауз, сміху плачу, покашлювання, темп мовлення.

4. Тактильна – передбачає передачу інформації через дотики: потиск рук, обійми, поцілунки. Дотики бувають – професійні, ритуальні, дружні, любовні.

5. Проксеміка – це просторова і часова організація спілкування (дистанція, кут повороту). Дистанція – інтимна, над інтимна, суспільна, публічна.

6. Допоміжні засоби спілкування – це одяг, зачіска, косметика, сумочка.

ІУ. Комунікативна бар’єри – це психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Виникають вони на макро- і макрорівнях. Макробарєри пов’язані із середовищем у якому відбувається міжособистісна взаємодія, комунікативний простір. Проявляються вони в інформаційному перевантаженні, великій кількості носіїв інформації, використанні інформації.

Мікробарєри породжують особливості інтелекту учасників спілкування, неоднакове знання предмета розмови, різне володіння понятійним апаратом з певної галузі знань, відсутність єдиного розуміння ситуації спілкування, психологічні особливості партнерів, соціальні, політичні, релігійні відмінності у трактуванні інформації і ситуації взаємодії.

Можна виокремити такі види комунікативних бар’єрів:

1. Смисловий – непорозуміння між людьми, яке є наслідком того, що одне повідомлення для них має різний смисл – суб’єктивний зміст, якщо набуває слово у конкретному контексті, в конкретній ситуації спілкування. Слово в різних ситуаціях може мати неоднаковий смисл, який завжди є індивідуально-особистісним: він зароджується у свідомості того, хто говорить, але необов’язково є зрозумілим т ому хто слухає.

Причини виникнення:

- не збігання смислів висловлювання, прохань, наказів…

- ігнорування, поглядів, цінностей, системи особистісних смислів співрозмовника;

- відмінності у знаннях, інформаційному фонді співрозмовників.

2. Логічний – неадекватне розуміння інформації, породжене особливостями мислення партнерів по спілкуванні. Більше того, думку зумовлюють різні потреби людини. Тому за кожною думкою фігурує мотив, який і є первинною інстанцією у породженні мовлення.

Причини виникнення:

- неоднаковий вид мислення (наприклад, в одного абстрактно-логічне, в іншого наочно-образне);

- використання операцій мислення (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування) з різним ступенем глибини поки один заглиблюється в аналіз проблеми, інший. Зібравши поверхову інформацію, вже має готову відповідь;

- превалювання форм мислення в інтелекті кожного з партнерів.

3. Фонетичний – перешкода створена особливостями мови того, хто говорить.

Причини виникнення:

- учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами і різними діалектами;

- співрозмовники мають суттєві дефекти мови та дикції;

- партнери по спілкуванні перекручують граматичну структуру висловлювань;

- невиразна мова, велика кількість слів-паразитів, мова-скоромовка або дуже голосна мова;

4. Семантичний – не збігання у системах значень партнерів по комунікації – тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови, з повною смисловою інформацією.

Причини виникнення:

- партнери користуються однаковими знаками (і словами) для означення різних речей;

- обмежений лексикон в одного із партнерів;

- соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші відмінності;

- невідповідність між мовними засобами, що використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта.

5. Стилістичний – невідповідність стилю мови комунікатора і ситуації спілкування або стилю мови й актуального психологічного стану реципієнта.

Причини виникнення:

- панібратська манера спілкування;

- використання стилю спілкування, який може бути недоречним, занадто важким, не відповідати комунікативній ситуації і намірам партнера;

- використання стилю який має примусові акценти;

- неправильна організація повідомлення.

Комунікативні бар’єри залежать від індивідуальних особливостей учасників комунікації, їх уміння декодувати думки в слова, слухати і концентрувати увагу. У зв’язку з цим виникають такі барєри, як межа уяви, словниковий запас відправника інформації, словниковий запас одержувача, його здатність розуміти значення слів, обсяг запам’ятовування.

Пов’язані із комунікативними особливостями учасників взаємодії комунікативні бар’єри мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати внаслідок особливих соціально-психологічних взаємин між партнерами (антипатія, недовіра), своєрідного «фільтра» довіри чи недовіри. Специфіка дії фільтра полягає в тому, що абсолютно істинна інформація може стати неприйнятою, а хибна – прийнятою. Психологія з’ясовує, за яких умов конкретний канал інформації може бути заблокований цим фільтром, а також сукупність засобів, які допомагають прийняттю інформації і послаблюють дію фільтрів (явище фасцинація).

Фасцинація – (англ.fascination – зачарування) – спеціально організований вербальний вплив при передаванні інформації, спрямований на підвищення якості сприймання інформації шляхом впливу на емоційний стан і поведінку реципієнта.

За психологічною природою комунікативний бар’єр слугує механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість. Непрозорим бар’єром є уникнення – намагання не спілкуватися з будь-ким. Утекти від небажаної інформації та її впливу можливо як фізично, так і психологічно. Вивчення перешкод на шляху спілкування та способів їх уникнення сприяє досягненню мети спілкування, поліпшенню психологічного клімату і взаємодії в колективі.