Істотне значення для прояснення сутності психологічної готовності до здійснення певного виду діяльності мають праці М. Дяченко, Л. Кандибович, В. Моляко.

Теоретичне значення полягає у визначенні соціально-психологічних чинників розвитку прийомної сім'ї, встановленні критеріїв оцінки соціально-психологічної готовності кандидатів до прийомного батьківства, факторів ризику сім'ї внаслідок змін в її структурі (в зв'язку з входженням до її складу нового члена – прийомної дитини), а також у розробці змісту роботи психолога в процесі соціально-психологічного супроводу сім'ї заміщувальної опіки. Експериментально встановлена доцільність та обґрунтована специфіка підготовки кандидатів у прийомне батьківство, а також необхідність соціально-психологічного супроводу створених сімей заміщувальної опіки.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що розкриті в роботі соціально-психологічні чинники виникнення та розвитку прийомного батьківства можуть виступати засадовими стосовно: ефективного поширення в Україні прийомної сім'ї як альтернативної форми опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; теоретико-методичного забезпечення підготовки кандидатів на прийомне батьківство, здійснення взаємодобору дітей і батьків, створення та супроводу прийомних сімей; впровадження в практику діяльності соціальних служб нового напрямку роботи – соціально-психологічного супроводу прийомних сімей.

РОЗДІЛ І

СУТНІСТЬ ФЕНОМЕНУ РОДИТЕЛЬСТВА У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.1.Родительство як психо-соціальний феномен

Загальноприйняте бачення сім'ї передбачає окрім подружньої пари ще і дитину чи дітей. Сім'я є історично конкретною системою взаємин між подружжям, батьками і дітьми, а також малою групою, члени якої зв'язані між собою шлюбними або спорідненими відносинами, спільністю побуту і взаємною моральноюй відповідальністю [38]. З цієї точки зору можна включити родительство як підсистему в систему сім'ї, як відносно самостійне утворення.

Системний підхід припускає визнання сім'ї, як єдиного цілого, єдиного психологічного організму, (Е. Р. Ейдеміллер, В. У. Юстіцкий, 1999). Тому, розглядаючи феномен родительства з погляду системного підходу необхідно, розглядати родительство в тісному взаємозвязку з сімейною системою [25].

Російський вчений Б. Ф. Ломов (1991) виходив з того, що психічні явища органічно вписані в загальний взаємозв'язок явищ і процесів матеріального світу, є системними і виражають органічну єдність унікальних властивостей [34 ].

Використовуючи принципи системного підходу, стосовно феномену родительства можна констатувати наступне.

1. Феномен родительства системно детермінований, тобто представляє собою відносно самостійну систему, одночасно будучи підсистемою по відношенню до системи сім'ї.

2. Феномен родительства багатогранний. Його можна розглядати на двох рівнях: і як складну комплексну структуру індивіда, і як надіндівідуальне ціле. Обидва цих рівні одночасно є етапами формування родительства.

3. Феномен родительства одночасно можна представити у декількох ракурсах, що розкривають складну структуру його організації. Відповіді, аналіз і опис родительства мають охопити всі плани презентації феномена.

- Перший план індивидуально-особистісних особливостей жінки чи чоловіка, що є родителями.

- Другий план охоплює обох партнерів подружжя в єдності їх ціннісних орієнтації, батьківських позицій, відчуттів і т. д., тобто аналізується родительство у відношенні до сімейної системи.

- Третій план фіксує родительство у взаємозв'язку з батьківськими сім'ями.

- Четвертий план розкриває родительство у відношенні до системи суспільства [42].

4. Чинники, що впливають на формування родительства, ієрархічно організовані і представлені на декількох рівнях: макро-рівень суспільства, мезорівень-рівень родительської сім'ї, мікрорівень-рівень власної сім'ї і на кінець, рівень конкретної особи.

5. Феномен родительства – явище динамічне, що включає процес становлення і розвитку.[13].

Для осмислення родительства як особливого психологічного явища нами було застосовано феноменологічний підхід, що представляє собою інтуїтивне розкриття суті явища (предмета), яке ідентичне його даності, тобто є достовірним.

Феноменологічний підхід використовує принципи розуміючої, а не пояснюючої психології, на відміну від ортодоксального і деяких інших підходів. В цьому випадку явище розглядається багатовимірно, а не тлумачиться однозначно [2].

Феноменологічна практика базується на чотирьох основних принципах що стосуються зокрема і феномена родительства, ці принципи можна трактувати наступним чином.

1. Принцип розуміння, що протиставляється принципу пояснення. Він вимагає враховувати вплив суб'єктивного чинника, що визначає переживання і поведінку людину, і на основі цього розуміння можна робити загальні висновки. Цей принцип припускає лише глибоке проникнення у суть феномену, міркування, а не однозначне пояснення явища.

2. Принцип утримання від абстрагування. Суть його полягає в тому, щоб під час феноменологічного дослідження абстрагуватися від звичних стереотипів і шаблонів, не намагатися приписати спостережувані прояви феномену певним стандартам.

3.Принцип безсторонності і точності опису вимагає виключити вплив суб'єктивного досвіду дослідника, морально-етичних установок і інших оцінних категорій. Точність опису вимагає ретельності до слів і термінів для передачі сенсу спостережуваного феномена родительства.

Таким чином, родительство як психологічне явище є складною структурою, яка може розглядатися з погляду системного, комплексного і феноменологічного підходів.

Родительство – соціально-психологічний феномен, який є емоційно і оціночно забарвленою сукупністю знань, уявлень і переконань відносно себе як батька, що реалізовується у всіх проявах поведінкової складової родительства. Як надіндивідуальне ціле, родительство невід'ємно включає обох партнерів подружжя, що вирішили дати початок новому життю і, звичайно, самої дитини [78;80 ].

В період становлення родительство є нестійкою структурою, що виявляється у відсутності узгодженості деяких компонентов між батьками, періодичному виникненні конфліктних ситуацій, (у порівнянні з розвиненою формою родительства).

Становлення характеризується узгодженням уявлень чоловіка і жінки щодо ролі батьків, функцій, розподілу відповідальності, обов'язків, тобто в цілому про родительство. До моменту появи дитини на світ узгодження уявлень відбувається на «теоретичному» рівні, під час бесід один з одним, побудови майбутнього, через мрії та плани. З появою дитини узгодження уявлень отримує «друге народження», коли теорія починає реалізовуватися на