найважливіше джерело його розвитку. Саме якість цього контакту, що відбувається в процесі власної активності дитини при постійному діалогічному контакті із значущими близькими та в процесі осмислення і рефлексії як самої діяльності, так і себе в ній, забезпечує необхідний рівень розвитку та соціалізації дитини (Н. Асанова, С. Братусь, А. Запорожець, А. Захаров, В. Мухіна). Науковцями доведена специфічність наслідків інституційного виховання дітей. Відсутність постійної значущої особи та безумовного прийняття себе, необхідність пристосовування призводить до деформації ставлення до життя, обмежує інтеріорізацію цінностей та моральних норм, зумовлює формування якісно іншого типу особистості дитини, що виховується в системі інтернатного утримання. (В. Дубровіна, А. Рузська, Р. Смірнова, М. Толстих)[13].
Розглядаючи сім'ю як малу групу (Ю. Альошіна, А. Бодальов, М. Бовен, С. Гордон, Г. Навайтіс, В. Рибаченко) та соціальний інститут (М. Мацківський, О. Харчев) ми вибірково аналізували наукові розробки щодо тих чинників, які дозволили б розширити сімейну структуру і забезпечити життєвий простір в родині для ще однієї дитини - біологічно нерідної. Ними виявились адаптивна здатність сім'ї як на індивідуальному, так і системному рівнях; диспозиційні утворення особистості, мотиваційні чинники просоціальної поведінки та групової взаємодії.
Одним із головних чинників до створення прийомної сім'ї передують стійкі диспозиційні характеристики кандидатів, які зафіксовані в їхньому життєвому досвіді і коріняться в попередніх поколіннях. Серед них - цінність родинного проживання та належного ведення сімейного господарства, пошанування родинних традицій та соціальних норм людського співіснування, значущість взаємопорозуміння в подружній парі, бажаність дітей та радість турботи про них, приклади просоціальної поведінки членів родини.
За дослідженями Г. М. Бевз, мотивація заміщувальної сімейної опіки дітей за своєю структурою є полімотивованою [.9] Її ієрархічна будова знаходиться в постійному розвитку впродовж всіх етапів становлення прийомної сім'ї: інформаційно-ознайомчого, підготовчого, створення і функціонування та професійного становлення. В мотивації прийомного батьківства провідну роль відіграють альтруістичні мотиви (емпатія і співчуття, моральна необхідність), які набувають різного психологічного змісту залежно від їх ієрархічного співвідношення. Встановлено, що альтруїстичні мотиви можуть супроводжуватися прагматичними, вузько особистісними та егоцентричними потребами, як-то: отримання підтримки на схилі років, розширення сім'ї, бажання бачити в дитині лише свого наступника, поглиблення сфери власної профкомпетентності в роботі з дітьми тощо. Доведено, що мотивацію опіки над дітьми в процесі її розвитку слід розглядати в динамічному співставленні її рівнів: декларованого (тільки знані мотиви) і реальнодіючого (мотиви-стимули та смислоутворюючі мотиви).
Встановлено важливість врахування в ситуації заміщувальної опіки співвідношення мотиваційного та операційного компонентів діяльності, що досягається шляхом усвідомлення кандидатами власних бажань, намірів та способів досягнення найближчих та віддалених перспектив створення прийомної сім'ї. Це сприяє реальності оцінки кандидатами своїх можливостей опіки, обгрунтованості прийняття рішення, а також вказує на силу та стійкість виказаних намірів в допомозі дитині-сироті. Кандидати з крайніми позиціями альтруїстичної мотивації (домінування мотива морального обов'язку чи емпатійного переживання) проявляли обмеження в досягненні операційної готовності і не створили прийомну сім'ю. При наявності компонентів прагматичної мотивації (мотиви-стимули) адекватність набуття операційної готовності (з результатом створення прийомної сім'ї) досягалась лише за умови їх співпадання із завданнями заміщувальної опіки [23].
Початковий етап самовизначення кандидата (згода, відмова) стосовно входження в систему заміщувальної опіки виявився емоційно перевантаженим особистісними смислами, що потребував часового простору усвідомлення та забезпечення його екологічності.
Під час інформаційно-ознайомчого періоду роботи з кандидатами належному забезпеченню цього процесу сприяють: діагностичне інтерв'ю на основі складання генограми та “лінії часу”, а під час підготовчого - тренінгові форми занять та дотримання правила добровільного самовизначення в прийнятті рішення. На цих етапах діяльність психолога спрямована на з'ясування “причинності” заявленої мотивації, її істинності та міри усвідомлюваності, на подальших етапах – на її розвиток та підтримку належного рівня саморефлексії та саморегуляції [11 ].
Мотиви поведінки дорослих і дітей в прийомній сім'ї виступають засобом регуляції розвитку родинних стосунків. Якщо на ранніх етапах розвитку прийомної сім'ї мотивація батьківства складається стихійно, під значним впливом емоційно–психологічних станів подружжя, то в подальшому вона стає особливою сферою цілеспрямованої регуляції активності дитини та її взаємодії з членами родини [23].
Нами було взято до уваги дослідження сімей - усиновителів України яке було прведено Державним інститутом проблем сім’ї та молоді. Під час цього дослідженя велася робота на встановлення головних мотивів прийняття дитини в сім’ю. Для встановлення мотивів якими керувалися респонденти, вирішуючи усиновити дитину, ними було запропоновано відповісти на запитання стосовно причин свого рішення:
Аналіз отриманих причин усиновлення дозволяє виділити два основних мотиви, які впливають на прийняття такого рішення: у першу чергу – це єдина можливість родини мати дітей, по-друге – це прояв гуманізму, бажання допомогти дитині, у тому числі й за велінням Бога і покликанням душі.
Як показало дослідження багато родин, які здійснюють системний пошук дитини, довгий час приглядаються до дітей, вибирають, звертають увагу на медичні, педагогічні характеристики дитини [11].
„Так би мовити “нормальних” дітей в цьому закладі буває мало. Тому ми виріши всиновити цю дівчинку. Вона була цілком здорова і гарно виглядала. Та й немовлячого віку, а ми хотіли всиновити сааме таку дитину”.
Мотиви, з якими пов’язаний процес усиновлення, пов’язані з співпереживанням, людяністю, бажанням допомогти ближньому, зігріти увагою та любов’ю маленьку сироту.
„Я до заміжжя допомагала іноземцям в процесі усиновлення і бачила, що відбувалося в дитячих будинках і, крім цього, звертала увагу на те, як змінюються діти, яких забирають з дитячого будинку в родину. Тому, коли я вийшла заміж, то разом з чоловіком вирішили, що
