Тренінгові заняття, як форма підготовки до заміщу вальної опіки, активізують емоційно–дійові спонуки батьківства, що призводить до перебудови структури мотиваційно–ціннісного ставлення до дитини, бачення перспектив її особистісного росту. Ті прийомні сім’ї, які не пройшли тренінгової підготовки, важче адаптуються до проблемних ситуацій у розвитку дитини. Вбачають в них реальні перешкоди на шляху соціалізації, схильні до переоцінки вдасних можливостей. У цьому випадку батьки сприймають прийомних дітей через призму власних очікувань: передусім об’єктом задоволення власних дітоцентричних настановлень та полем самореалізації, а процес ідентифікації прийомної дитини з родиною оцінюють через вияви нею слухняності та старанності. Висловлюючи високі очікування соціальних досягнень прийомної дитини та перспектив її особистісного розвитку, прийомні батьки не чітко усвідомлюють шляхи розв’язання зазначених проблем, а превалюючи орієнтація на власний досвід обмежує можливості їх уточнення [12].

Спеціальна тренінгова підготовка створює передумови для осмислення внутрішніх потенцій реалізації батьківства, виступає складовим компонентом відображення цієї проблеми на чуттєвому та когнітивному рівнях, що пизводить до виникнення бажання спрямовувати і регулювати взаємодію з прийомною дитиною на рівнях, адекватних ситуацій її розвитку [12].

Прийомне батьківство як соціально–психологічне явище притаманне людям різногo віку, соціально–професійного та шлюбно–сімейного статусу. Прийомне виступає передувім афективно погребовою сферою, яка проходить свій шлях індивідуального розвитку від прийняття рішення про створення прийомної сім’ї до реального її функціонування. Важливим чинником для розвитку даного процесу є усвідомлення батьками власних спонук і необхідності узгодженості очікувань зі своїми можливостями та реальною ситуацією надання турботи біологічно не рідній дитині. Неадекватність експектації може призвести до відторгнення сімє’ю прийомної дитини. Для успішного становлення в сім’ї заміщувальної опіки важливо не допустити зі сторони служб будь–якого стимулюючого впливу на батьків у прийнятті ними рішення. Аналіз співвідношення у батьківських спонуках афективних, когнітивних та поведінкових компонентів дає змогу прогнозувати особливості функціонування становлення прийомної сім’ї, що залишається важливим та актуальним впродовж усіх етапів її становлення: інформаційно–ознайомчого, підготовчого. Створення і функціонування, та повторного становлення як професійної сім’ї заміщувальної опіки [43].

Передумовою створення прийомної сім’ї слугують особистісні стійкі диспозиції утворення: дітоцентричні настановлення, сімейно–ціннісна орієнтація, моделі поведінки, засвоєні у батьківській та прабатьківських сім'ях, а також зафіксовані в досвіді респондентів доленосні рішення, що разом виконують роль первинних спонук просоціальної поведінки. Встановлено, що змістовні характеристики альтруїстичної мотивації впливають на набуття кандидатами на батьківство операційної готовності до створення прийомної сім'ї, а надмірне домінування будь-якого з полюсів породжує перепони на його шляху та задіює механізм, тимчасово ефективний лише на першому етапі адаптації сім’ї до нової ролі.

Доведено що одним із чинників ефективного виконання функцій прийомного батьківства є психологічна готовність кандидатів до виконання функцій заміщу вальної опіки, яка включає в себе:

1) алоцентричну мотивацію;

2) залежну від неї операційну складову–набуття прийомними батьками навичок адекватності реалізації функцій заміщувальної батьківської та материнської турботи;

3) когнітивну як міру обізнаності, поінформованості щодо специфіки;

4) функціонування прийомної сім’ї та особливостей розвитку дітей сиріт [11];

Сукупність особистісних якостей, як уміння долати типові і важкі життєві ситуації, брати на себе відповідальність в сферах сімейних стосунків та досягнень, здатність до емпатії та співпереживання. Комунікативні уміння виступають опосередкованим чинником вирішення питань прийомного батьківства, які за умови їх розвинутості можна розцінювати, як резерв.

Прихід прийомних дітей до сім’ї це значне стресове навантаження для всі членів, та сімейної системи в цілому. Факторами ризику є розширення непередбачених функціональних обов’язків, перебування в невизначеній очікувальній соціальній позиції, зіткнення з проблеми, вирішення яких потребує нових знань, вмінь та навичок, а також значних фізичних та емоційних навантажень, пов’язаних із змінами сімейної системи. Вказані фактори призводять до фізичного та психічного виснаження, а також до зменшення спроможності батьків приділяти увагу власним дітям, що викликає зворотню реакцію невдоволення останніх, а також збільшення прихованих кризових сімейно-прихованих станів у подружжі, що провокує зростання деструктивних тенденцій в сім’ї та відповідно включення захисних механізмів. При нездатності сімейної системи до переструктурування посилюється вірогідність травматизації та розвитку соматоформних розладів у її членів, а також зростання симптоматики сімейних дисфункцій аж до бажання розторгнення шлюбних стосунків [9].

Наявність двох батьківських фігур може забезпечити повноцінну реалізацію сімє’ю виховної функції делегованої їй як прийомній, де традиційно материнська фігура сприяє відтворенню у дитини-сироти довіру до світу.

Феномен створення та прогнозування функціонування прийомної сім’ї включає в себе чинник ресурсу (необхідність для підтримки рівноваги), якісні характеристики, які носять індивідуально-варіативний характер відносно самої сімейної системи, її членів та прийомної дитини. Визначенню даної характеристики можуть слугувати такі чинники: здорове функціонування сім’ї та її адаптаційний потенціал, психологічна готовність її членів до виконання нових соціальних ролей, свідоме прийняття рішення та підтримка його ініціатора, як значущої батьківської фігури, особистісний потенціал прийомних батьків: любов, щирість, зацікавленість, комунікативні уміння[59].

Інтеграція дитини-сироти в родину