На перших етапах проживання дитини в прийомній сім’ї найбільше її запитів зосереджується на задоволені біологічних потреб, а також придбанні іграшок та інших бажаних речей. При цьому батьки виступають для дитини в ролі тих, хто повинен задовольняти ці потреби «коли я спілкуюсь з прийомними батьками, я зразу прошу, я наполягаю» тощо. Найбільш бажаними у задоволенні потреб прийомної дитини в споживанні їжі, гуляннях, катанні, малюванні.

Спрямовуюча роль батьків по відношеннію до прийомних дітей у цей період виявляється прийнятою за умовами докладання спеціальних зусиль з метою зниження тривожності дитини через підвищення уваги до її інтересів, розширення сфери її волевиявлення у функціонуванні родини. В цей період батькам слід спрямувати свою увагу на заповнення душевної пустоти дитини турботою про неї. Інколи діти своєю поведінкою виводять близьких оточуючих із рівноваги: діти лаються, бруднять одяг, не хочуть сприймати поради, недотримуються особистої гігієни [17].

Перший крок до встановлення стосунків – це створення атмосфери довіри, щоб дитина могла розкрити свої істини почуття та бажання. У перший період «відставання» дітей, батьками слід утримуватсь від контролю над дітьми в режимі « всевидячого ока» незважаючи на те, що протягом перших трьох місяців:

- не можуть насититись їжею;

- весь час прагнуть вияву прихильного до них ставлення;

- постійно нав’язуючи себе всім оточуючим. Забираючи час та гроші;

- жадібні діти не рідко крадуть, інші ховають харчі під матраци, кожного разу забуваючи про них, аж поки терпкий запах не вимусить вас зробити генеральне прибирання в дитячій кімнаті [56].

Батькам в цей період слід набратися терпіння і замістить того, щоб ховати все в квартирі, замикати продукти на ключ і постійно робити зауваження, необхідно зосередити увагу на перших, ще слабких паростках бажаних змін у дітях, поступово навчаючи їх користуватися всім що є в квартирі.

Прийомні діти повинні звикнути до думки, що їм не потрібно нишком задовольняти свої потреби, що це можна зробити і в той час, коли їм це буде зручно.

Діти дошкільного віку можуть повністю сприйняти прийомну сім’ю лише на прикінці першого року проживання в ній. Дослідженнями вченого фізіолога М.Щелована доведено існування і важливість для розвитку мозку такої норми як обсяг достатності зовнішніх вражень[33]. Недостатність їх спричиняє розвиток дериваційної ситуації. В той час надмірність інформації зумовлює ріст тривожності внаслідок неспроможності дитини сприйняти та зрозуміти її з причин відсутності адекватного досвіду та деприваційних порушень.

Сприймання сім’ї та її оточення відбувається відповідно до наявного активу можливостей дитини–сироти та її здатності до переробки та утримування інформації в полі свого контролю. Чим менша дитина,тим менше у неї в резерві таких можливостей. А в ситуації диприваційних уражень ця здатність зовсім буде незначною.

Тож у початковий період проживання прийомної дитини в сім’ї не слід розширяти коло її спілкування. Чим менша дитина, тим вужчим повинно бути коло її оточення і тим довший період воно таким повинно утримуватись.

Це вказує на необхідність посиленої уваги прийомних батьків до внутрішнього світу дітей взятих на виховання, а також на недоцільність поквапливого включення дитини з перших днів її перебування в прийомній сім’ї акросоціуму [54].

Прийомним батькам не слід показувати всім своїм знайомим, як експонат музею, а також прагнути за короткий час ознайомити її з усіма історичними місцями вашого міста показати всі видовища, розваги.

Потрібно починати з ознайомлення саме з нею: з тих з ким їй доведеться спілкуватися щоденно, з обладнання її куточка, кімнат, особливо кухні, а основне налагодити з нею довірливі стосунки. Потім по мірі зростання інтересу та потреб можна розширити коло ознайомлень та знайомств.

Переважно прийомні діти–дошкільнята усвідомлюють і сприймають всіх членів прийомної сім’ї вже аж після річного терміну свого проживання в прийомній родині[ 4]

Лише тоді коли прийомні батьки відчувають, що прийомна дитина сприймає нову сім’ю як свою, вони можуть більш активно залучати її до спільних сімейних справ, суспільних заходів: сходити в гості, відвідати цирк.

Отже можна сказати, що процес інтеграції дитини дошкільного віку в нову родину відбувається впродовж усього першого року проживання дитини в сімї. Стосовно дітей підліткового віку, то він, за свідченнями самих прийомних дітей, завершується дещо пізніше – після півторарічного проживання сім’ї і має зворотню спрямованість: від прийняття родини на когнітивному рівні до емоційно–емпатійного [34].

Для відчуття себе в безпеці кожна людина повинна бути ознайомлена із своєю територією проживання. Та не можливо точно сказати коли дитина буде готова до адекватного сприйняття такої інформації і в якому об’ємі її слід подавати.

Можна також сказати що адаптація дитини в новій сім’ї найкраще реалізується через значущі для дитини сфери: перш за все сферу інтересів, а потім розваг і зовсім не набувається чере сферу побуту. Якщо порівняти наскільки в полі зору в батьків представлені сфери інтересів дітей та сфера дозвілля, то можна відзначити досить великий відсоток другої та відносно малий – першої, що однаково стосується як власних дітей, так і прийомних. Це вказує на те що батьки в спілкуванні з дітьми вибирають більш дієві сфери: навчання, розваги та побуту. Врахування сфер інтересів та емоційних станів, виявилось найбільш проблемним для батьків.

Слід зазначити активна задіяність побутової сфери з метою адаптації прийомної дитини в нову сім’ю може нести ознаки прихованої