У ракурсі вище сказаного можна зробити висновок, що успішність адаптації дитини у новій сім’ї буде сприяти: врахування специфічності набутих у попередньому досвіді інтересів дитини, здатність батьків враховувати та підтримувати емоційні стани дитини [44].

2.2.1. Причини довготривалої адаптації до батьків усиновителів та типова поведінка дітей-сиріт – вікові особливості

Прийомні діти добре пам’ятають свій перший прихід у сім’ю, особливо свої бажання в ті хвилини. Більшість із висловлених прагнень були по-дитячому безпосередні.

Дослідження показують, що входження в прийомну родину сприймалось дітьми, як розширення своїх можливостей. Прийомні діти прямо вказували на покращення свого становища з приходом у нову сім’ю, значно вище оцінювали свої можливості в ній у порівнянні з попереднім своїм життям. Зафіксовані позитивні емоції входження в родину, а в майбутньому – зберегти зв'язок з прийомною сім’єю. Разом з тим не зникає бажання відтворити свою біологічну родину[3].

Тож прийомні діти вважають свою прийомну сім’ю найкращим місцем для себе, а в майбутньому вони сподіваються підтримувати з нею зв'язок. Прийомні діти сприймають нову сім’ю передувсім як місце де можна задовільнити власні бажання та розширити можливості, реалізації інтересів швидше за все розвантажувального характеру.

Також діти сприймають нову сім’ю, як спрямовуючу силу до їхнього навчання, а прийомних батьків тими, хто може надати їм орієнтири життя. Значущість допомоги батьків саме у сфері навчання є вагомою та бажаною для прийомних дітей, хоча готовність до співпраці знаходиться в іншій сфері – сфері емоційних почуттів та готовності ділитися з ними, що криє в собі деякі труднощі внаслідок невизначеності пріоритетів[13].

Виявлено що протягом тривалого часу після взяття дитини в прийомну сімю значна частина дитячих інтересів продовжує залишатися поза межами нової родини або несе в собі ознаки фрустрації та конфліктності. Хоч прийомні діти навідміну від дітей, які виховувались в повноцінній сім’ї, сприймають свою сім’ю, як більш сприятливу та не ворожу для себе, все ж таки показники тривожності підвищені.

Налагодження так необхідних для спільного проживання стосунків взаємної довіри утруднюються ще і тим, що прийомні діти з меншою готовністю розподіляти сферу своїх інтересів з членами нової родини, з обережністю сприймають з боку дорослих зацікавленістю їх внутрішнім світом.

Існує багато причин чому діти перший час після їх взяття в прийомну сім’ю, виказують неготовність відкрити свій внутрішній світ. Діти-сироти можуть бути надто травмованими, слабо розвинутими в розумовому плані, скутими у вербальних проявах або надмірно імпульсивними. Інші – можуть відчувати вагання, щоб не створити собі і своїм близьким ще більше проблем. Деякі діти можуть звинувачувати себе в тому, що сталося в їхніх сім’ях, намагаючись дати пояснення асоціальній поведінці своїх біологічних батьків. Тож спроби дорослих всановити щирі та довірливі стосунки можуть розцінюватись дітьми як загрозливі для виживання. Ця небезпека для них вже знайома: вони пам’ятають як у відповідь на свою безпосередність і щиру відкритість до «близьких» зазнавали знехтування, приниження, та жорстоке ставлення аж до насилля. Відчуваючи свою знеціненість, страх перед невіданістю яку приховує в собі, чергова зміна місця перебування, діти з міркувань безпеки можуть замкнутись [13].

Прийомні батьки, зі свого боку повинні розуміти наслідки розвитку, теж не завжди виказують схильність враховувати і розуміти наслідки особливого розвитку дітей-сиріт, що сягають своїми кореннями в досвід попереднього їх проживання та стосунків з оточуючими.

Прийомна сім’я це живий організм в якому час від часу можуть відбуватися як позитивні так і негативні процеси. Успішність перебігу адаптації членів прийомної сім’ї залежить від розуміння батьками потреб приймної дитини та усвідомлення можливих труднощів.

Для прийомних дітей першою сходинкою до повернення в дитинство і вивільнення від пут попереднього досвіду є емоційне спілкування з прийомною матір’ю. Роль батька надзвичайно важлива для майбутньої соціалізації дитини, виведення її у світ до людей [45].

На перших порах замкненість прийомної дитини не повинна засмучувати прийомних батьків. Шлях до душі прийомної дитини лежить через урахування її особистісних та вікових потреб, набутих у попередньому досвіді.

Цей шлях буде надійним якщо полягатиме через сферу емоційних стосунків, певнішим, якщо враховуватиме дитячі інтереси, багатим на здобутки та ефективнішим завдяки встановленю батьками чітких орієнтирів у навчанні. Надмірне заглибленням у сферу розваг збіднить, зробить поверхневим, а домінування побуту – конфліктним. Батькам слід провести дитину через усі шляхи [13 ]

Для прийомної дитини надзвичайно важливою є ідентифікація себе як члена нової сім’ї, відчуття приналежності до родини і залежності від неї. Проте надмірне захоплення батьків своїм впливом і контролем над дитиною може завадити її успішній соціалізації. Батьківська позиція у соціалізації дитини повина бути активною, узгоджуватись з віковими нормами розвитку дитини, полягати перш за все у навчанні «пташки літати, і наданні їй можливості для самостійного тренування».

Гармонійні стосунки між подружжям є запорукою успішної інтеграції прийомної дитини в сім’ю. Міцність майбутньої прийомної сім’ї можна прогнозувати. Спираючись на сумісність термінальних та інструментальних цінностей, узгодженість загальножиттєвого та сімейного досівду оторманого у батьківських родинах. Здатність прийомних батьків до виконання батьківських функцій гарантується наявністю у них внутрішньо обумовленого почуття відповідальності, таких особистих якостей, як уміння долати життєві труднощі, схильність до емпатія та готовності до набуття комунікативних навичок партнерської взаємодії [13].

Створення та функціонування прийомної сім’ї, особливо в період адаптації, супроводжується посиленням емоційних переживань кожного її члена сім’ї. Ці переживання можуть досягати індивідуальної межі стресостійкості кожного члена родини або навіть перевищувати її, спричиняти паталогічний розвиток сімейних стосунків.

Та в цій ситуації дуже важко саме усиновленим дітям, існує