Поведінкова складова є формою підтримки контакту з дитиною, формою контролю, виховання, визначенням дистанції спілкування.

Батьківські відчуття емоційно забарвлюють батьківське ставлення. Воно є особливою групою відчуттів [12]. А потреба в батьківській любові є життєво необхідною для маленької дитини. Любов батька чи матері джерело і гарантія емоційного благополуччя дитини, є підтримкою фізичного і психічного здоров'я (А. С. Співаковськая, 1998).

Батьківські відчуття, зокрема, батьківська любов, не є вродженою властивістю людини (Д. У. Вінникотт,1995, А. С. Співаковськая, 2000). Батьківська любов як вищий прояв родительських відчуттів формується протягом життя людини. Шлях цього формування часто виявляється складним і суперечливим. Це глибоке і осмислене відчуття. «Любити дитину - означає уміти будувати з нею контакт, бачити зміни в її розвитку, довіряти дитині, вчитися приймати її такою, якою вона є. Любов до дитини, творить не тільки особу маленької людини, вона здатна перетворювати і удосконалювати особистість батька і матері, збагачувати їх духовний світ» [33 ].

Зміст, наповненості батьківських відчуттів, як і родительських відносин, часто амбівалентний і суперечливий. Крім батьківської любові, залежно від ситуації батьківські відчуття можуть містити роздратованість, втому, відчуття провини і так далі (Д. У. Вінникотт, 1995).

Не дивлячись на початкову емоційну забарвленість родительських відчуттів, цей структурний компонент родительства, як і всі інші, містять три складові: емоційну, когнітівну і поведінкову.

Когнітивна складова прослідковується на двох рівнях:

1) соціально прийняті знання і уявлення про те, що родителі повинні любити своїх дітей;

2) знання і уявлення про той образ дитини (ідеальний або реальний), який викликає весь спектр батьківських відчуттів пов'язаний з третім рівнем батьківських установок і очікувань. Уявлення про батьківську любов різні і залежать від структури власної сім'ї.

Наступний компонент родительства–батьківства відповідальність. Відповідальність належить до найбільш складних понять в психології особи і соціальної психології. Так важливою сферою прояву відповідальності є область сімейно-побутових відносин. Це відповідальність у відносинах між подружжям, відповідальність батьків за виховання дітей. Член сім'ї може нести відповідальність за інших окремих членів сім'ї (дружину, чоловіка, дітей) і за сім'ю в цілому.

Таким чином, народження дитини, усвідомлення батьківської ролі – це покладання батьками на себе відповідальності за долю дитини перед своєю совістю і перед суспільством (У. У. Жваво, 1988).

Відповідальність, має декілька складових у своїй структурі [5].

Когнітивна складова включає уявлення про відповідальну і безвідповідальну поведінку батька, про розподіл відповідальності між подружжям в інших сім'ях і в своїй сім'ї. Емоційна складова розповсюджується на відносини у сім’ї, емоційні переживання, пов'язані з ним, і оцінку себе як батька з погляду відповідальності.

Поведінкова складова стосується контролю своєї поведінки і подій, що відбуваються, характеризується роллю яку посідає один із членів подружжя у сім’ї. Крім того, особливістю відповідальності є тимчасова характеристика - відповідальність може бути направлена в минуле, локалізуватися в сьогоденні і орієнтуватися на майбутнє, тобто включати елемент передбачення.

І, нарешті, що завершує компонент структури батьківства (родительства) є стиль сімейного виховання. Стиль взаємодії батьків і дитини є найбільш очевидним, доступним для зовнішнього спостереження [17].

Отже, родительство є складною динамічною структурою, яка в розвиненій формі включає батьківські цінності, установки і очікування, батьківське відношення, батьківські відчуття, родительські позиції, батьківську відповідальність, стиль сімейного виховання. Зв'язок компонентів між собою здійснюється через перетин елементів їх складових: когнітивних, емоційних і поведінкових аспектів, які є критеріями виконання цих компонентів.

1.1.1. Потреба в дітях. Гендерні відмінності потреби в дітях

У сучасній літературі, присвяченій проблемам народжуваності, вже достатньо утвердилась думка щодо соціальної природи потреби в дітях.
За існуючими поняттями «інстинкт продовження роду», «інстинкт материнства», «інстинкт батьківства», що стверджує еволюційно детерміновану біологічну потребу мати дітей, криється в основному значення статевої потреби, але потреба в дітях і статева потреба – це два самостійних, часом суперечливих видів потреб, що обумовлені різними мотивами, цінностями, відносинами [2]. По мірі встановлення самосвідомості, виділення себе як особистості, оволодіння технікою концепції потреби в дітях все більше відмежовуються від біологічної потреби в дітях і поступово перетворюються в надбіологічну потребу мати дітей.

Ніяких біологічних законів які б заставляли мати дітей, і тим більше як підмітив В. А. Борисов декількох дітей, не існує ці закони слід шукати в соціальній сфері.

Число дітей в першу чергу залежить від потреби в них. Потреба тут розглядається як одна із потреб особистості. А. І. Антонов вважає, що «потреба в дітях є соціально-психологічною властивістю індивіда, яка проявляється в тому, що без дітей чи без певної їх кількості індивід відчуває певні незручності у розвитку як особистість» [ 21].

Також потрібно відмітити умовність виразу «потреба індивіда в дітях». В такому контексті потреба в дітях може сприйматися як властива людині мотивована його внутрішніми бажаннями.

Потреба в дітях включає в себе суто індивідуальну– міру любові до дітей, відчуття їх необхідності в особистому житті, прагнення проявити до них опіку і турботу. Потреба в дітях як і будь-яка потреба детермінована природними силами – задатками індивіда, вродженими особливостями і здатністю до активності, що перетворюються в стійкі мотиви до діяльності в тому числі і до репродуктивної діяльності. Репродуктивна функція – це функція відтворення, вона є фізіологічною, завдяки їй і саме через неї вирішується, коли народжуються діти і скільки їх буде. Батьки свідомо, чи несвідомо враховують свої реальні життєві умови та можливі перспективи їх зміни з появою дитини, матеріальний стан сім’ї, бажання чи не бажання когось із