У зменшенні потреби в дітях величезну роль відіграла економічна незалежність жінок, їх професійна зайнятість, позасімейні орієнтації та інтереси. Проте емансипація жінок супроводжувалася й рядом негативних наслідків, які також прискорили перехід до малодітності. В першу чергу – це перевантаження жінок хатнім господарством і недооцінка у громадській думці соціальної значущості сімейних функцій як жінок, так і чоловіків. Неабияку роль у зниженні народжуваності дітей у сім’ї відіграли слабкий розвиток обслуговування і вкрай складні житлові умови. Отже, злиті раніше воєдино докорінні різновиди людської поведінки й життєдіяльності – самоохоронна, шлюбна, сексуальна й репродуктивна поведінка особистості в результаті сексуальної й контрацептивної революції розпалися й доля народжуваності стала цілком залежною від потреби особистості й сім’ї у дітях[50].

Вчений А.І. Антонов у монографії „Соціологія народжуваності” відмічає, що діти потрібні для задоволення однієї, хоч і дуже важливої потреби, – потреби мати об’єкт альтруїстичної турботи та опіки, потреби у відчутті власної необхідності і корисності для любові і турботи. Потреба в дітях належить найвищому рівню потреб особистості, куди входять також потреби у творчості, освіті, вільному часі, й конкурує з потребами інших рівнів – потребами соціально-психологічного рівня: у спілкуванні, повазі й любові, прояві піклування та опіки; потребами в безпеці й самозбереженні й, нарешті, фізіологічними потребами у сні, їжі, воді [28 ].

Емпіричні вивчення репродуктивних установок і мотивів свідчать, що для потреби у 5 та більше дітях провідними є економічні мотиви народжуваності; для потреби у 3–4 дітях – соціальні, а для потреби в 1–2 дітях – психологічні. Історичне зменшення потреби в дітях виявляє себе у зміні ґенерацій через механізм часткової, неповної реалізації наявного рівня потреби в дітях. На думку одного з провідних дослідників, котрі працюють у галузі соціології народжуваності, А. І. Антонова, головною причиною зниження потреби сім’ї в дітях є зменшення її опосередковуючої ролі в системі „суспільство–сім’я-особистість” [ 4].

Репродуктивна установка є ніщо інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Вона складається з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між їх народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення. Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов’язані з народженням тієї чи тієї кількості дітей. Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонук до народження, потужність або слабкість репродуктивної установки, поїздок, турпоходів тощо в ім’я дітей. У повсякденному житті часто не реалізується навіть ця установка на дводітну сім’ю. Якщо прагнення мати дитину запрограмовано, мабуть, в людині природою, то прагнення мати дітей – явище, швидше за все, соціальне. Дитину хочуть мати практично всі, дітей – далеко не всі. Ось чому необхідно виробляти в молоді установку на середньодітність та багатодітність.

Існують ґендерні відмінності характеризуються аргументацій подружніх партнерів щодо небажання мати дітей. У жінок – це: страх втратити струнку фіґуру; побоювання, що не вдасться сумістити материнство і кар’єру, небажання перетворюватись на домогосподарку, а в чоловіків – побоювання, що дружина втратить привабливість; впевненість, що після народження дитини між подружжям більше не буде пристрасних стосунків; страх, що з появою дитини він виявиться для дружини на другому плані, і вона перестане приділяти йому час.

Жінкам характерний тісний зв'язок між сферою сімейних стосунків та сферою досягнень особистої реалізації, де виховання дитини сприймається як найбільша цінність і навіть мета життя. Сімейне життя розглядається жінкою бажанною перспективою яку вона прагне будувати у відповідності до власних уподобань та цінностей. Жінкам також властива гнучкість у розподілі уваги між різними сферами діяльності.

Для чоловіків стабільність бажання реалізувати себе в батьківстві визначається наявністю у них внутрішньо зумовленої відповідальності за результати своєї діяльності. Зовнішні соціальні фактори оцінюються ними відповідно власної життєвої позиції. Для таких чоловіків сім’я як цінність є можливістю розвивати і реалізувати такі загальнолюдські почуття, як любов, взаєморозуміння, терпіння, допомога і турбота про інших[ 12].

Чоловіки в більшій мірі, ніж жінки, орієнтовані на створення містка між внутрішнім – сімейним життям і зовнішнім – соціальним. Виробничі відносини, сфера досягнень, сімейні стосунки виявились настільки взаєпоповязаними, що удачі чи невдачі в одній сфері провокують провокують відповідний їх розвиток в іншій, а одночасне виникнення негараздів в обох сферах життєдіяльності може призвести до проблем із здоров’ям[ 17].

Також існують гендерні відмінності в реагуванні на стрес-чинники в ситуації створення прийомної сім'ї та розвитку сімейно-зумовлених станів.

Чоловіки демонструють ефект акумуляції та вищі рівні стресової чутливості, що започатковуються перш за все підвищенням стану “сімейно зумовленої тривоги” та призводять до стрибкоподібного зниження рівня стресостійкості з назріванням внутрішнього конфлікту (бажаність сімейного оточення і відчуття психологічного дискомфорту нової сімейної ролі).

У жінок створення прийомної сім'ї зумовлює зростання показників кризовості спершу за параметром “непосильне фізичне та психічне напруження”, що надалі призводить до поступового зменшення загального рівня стресостійкості і робить жінку вразливою до найменших несприятливих змін. Як у чоловіків, так і у жінок дослідженням зафіксовано включення захисних механізмів гомеостатичної дії. При нездатності сімейної системи до реорганізації (мета адаптації) після півтора -двохрічного терміну існування