При незадоволені репродуктивної функції, яка є домінуючою ці кризи загострюються. Нажаль і вихід з неї інколи є не правильним, він може бути пізнім і не конструктивним: часто такі сім’ї розвалюються у них відсутній стрижень згуртованості [15]. В таких сім’ях частіше виникають конфлікти. Конфлікти в таких сім’ях незавжди можуть носити відкритий характер, члени сімей з даною проблемою можуть старатись реалізувати себе в інших сферах і там також неотримувати бажаного результату, а прийшовши додому невідчувати задоволення, тому що бажання отримати тепло в родині також незадовільняється. При такій обстановці подружжя може займати непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, хоча почуття між ними є. Таке тривале існування труднощів, здатне завдати відчутного удару стабільності шлюбу. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів у одного чи обох партнерів ( звичайно ми не можемо говорити про всі сім’ї). У партнерів може відзначається підвищена тривожність, розлад сну,вираження емоцій з будь-якого приводу, підвищена агресивність і т.д [20].

Як уже говорилося конфліктна поведінка партнерів може виявлятися в прихованій і відкритій формі. Показниками прихованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; стосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову у коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін.

Це все може призвести до закріплення негативного досвіду спілкування, губиться віра в можливість існування дружніх і ніжних взаємин між людьми, накопичуються негативні емоції, з'являються психотравми. Психотравми частіше виявляються у виді переживань, що в силу виразності, чи тривалості повторення впливають на особистість [10].

Виділяють такі психотравмуючі переживання, як стан повної сімейної незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга і стан провини.

Стан повної сімейної незадоволеності виникає в результаті конфліктних ситуацій, у яких є помітна розбіжність між очікуваннями чеканнями індивіда стосовно родини і її дійсним життям. Виражається в тузі, безбарвності життя, відсутності радості, ностальгічних спогадах про час до шлюбу, у скаргах навколишнім на труднощі сімейного життя. Накопичуючись від конфлікту до конфлікту, така незадоволеність виражається в емоційних вибухах і істериках[17].

Ознаками тривоги є сумніви, страхи, побоювання, що стосуються насамперед дій інших членів родини.

Нервово-психічна напруга — одне з основних психотравмуючих переживань.

Вона виникає в результаті:

- створення для подружжя ситуацій постійного психологічного тиску;

- важкого чи навіть безвихідного положення (це оточуючі, які весь час нагадують про відсутність дітей, про неможливість мати їх з одним із партнерів);

- створення для подружжя перешкод для прояву важливих для нього;

- почуттів, задоволення потреб, небажання шукати конструктивні виходи з кризи, відмова обома чи одним партнерами обговорювати можливі виходи (критика на рахунок бажання усиновити дитину);

- створення ситуації постійного внутрішнього конфлікту в подружжі [7].

Це все виявляється в дратівливості, поганому настрої, порушенні сну, приступах люті.

Стан провини залежить від особистісних особливостей подружжя. Людина почуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем в неспроможності задовільнити потребу у дітях, людина постійно схильна сприймати відносини інших членів родини до себе як обвинувачення, незважаючи на те, що в дійсності вони такими можуть і не бути.

Таким чином, можна із впевненістю сказати що проблема бездітності і виходи із неї, які приймають сім’ї незавжди є конструктивним, такі сім’ї ще ненавчені виходити із кризи конструктивним шляхом і при прийнятті своїх рішень далеко незавжди є правильними. Сім’я, яка переживає ненормативну кризу повинна знайти для себе правильне вирішення. Бездітним сім’ям може надаватися допомога, тільки щоб сім’я була готовою на такий крок [30].

1.2.1. Усиновлення як конструктивний вихід із кризи бездітної сім’ї

Як було сказано в попередніх розділах неможливість мати дітей є дуже серйозною проблемою, в такій ситуації на сьогоднішній день перебуває набагато більше сімей ніж нам би хотілося. Нажаль і правильний вихід такі сім’ї не завжди знаходять, для бездітних сімей він є набагато важчим ніж для сімей із дітьми. На нашу думку одним із найконструктивніших виходів для бездітної сім’ї є усиновлення.

У звичайній сім’ї конструктивним способом усунення подружніх конфліктів, можна вважати в першу чергу уміння партнерів розуміти, прощати й уступати один одному[49].

Одною з умов завершення конфлікту люблячого подружжя — не домагатися перемоги. Перемогу за рахунок поразки коханої людини важко назвати досягненням. Важливо поважати іншого, яка б провина не лежала на ньому; важливо бути здатним чесно запитати в самого себе (і головне, чесно відповісти собі), що ж тебе насправді хвилює. При аргументації своєї позиції намагатися не виявляти недоречний максималізм і категоричність. Краще самим прийти до взаєморозуміння і не втягувати у свої конфлікти інших — батьків, друзів і знайомих. Тільки від самого подружжя залежить благополуччя родини[ 29].

Окремо варто зупинитися на такому радикально не конструктивному способі усунення подружніх конфліктів, як розлучення. Говорячи про розлучення, можемо сказати що у бездітних сімей цей спосіб вирішення проблем переважає. У бездітних сім’ях домінує відчуття відсутності перспективи розвитку, нормальної, такої як у всіх сім’ях в яких є діти. В таких сім’ї панує затяжний прихований конфлікт, члени сім’ї не хочуть говорити про свої почуття, незадоволені потреби. З часом хтось із подружжя не витримує такого тиску, не тільки своїх «внутрішніх мук», а й тиску з боку оточуючих саме в цей момент конфлікт із прихованого, внутрішнього переростає у відкритий. Починається викидування всього негативу на членів сім’ї, оточуючих, демонстрація своєї