А в турботах, які пов'язані з дітьми, є те, що зумовлене і біологічними потребами людини, і її соціальною роллю як члена суспільства. Без цього неможливо прожити повноцінне людське життя[52].

Діти наповнюють наше життя усвідомленням виконання суспільного обов'язку, і це збагачує наше "Я" як особистості, підвищує відчуття самоцінності.

Ми продовжуємо себе у наших дітях, онуках. Це виводить наше "Я" за межі сьогочасного перебування на землі. Як тут не згадати мудру відповідь дідуся на запитання онука: "Діду, скільки ти будеш жити на землі?" "Стільки, — відповів дідусь, — скільки пам'ятатимуть мене мої діти, онуки, правнуки".

Наші діти — це наша гордість і наша спокійна старість. Ми почуваємося впевненіше, якщо біля нас дорослі люблячі діти. На них ми можемо покластися у важкі хвилини свого життя, знайти в них підтримку, розраду[6].

Виходячи з цих міркувань, усиновлення дитини не тільки найблагородніша державна справа, а й психологічно виправдане рішення. Безумовно, у майбутніх батьків будуть роздуми і сумніви, надії та сподівання: чи зможуть вони успішно провести свою дитину через усі рифи життя, закласти в неї добру людську основу, задовольнити її духовні потреби, допомогти стати щасливою.

Рис 2.1. Місце проживання

З метою дослідження ставлення соціуму до проблеми усиновлення та розуміння основних проблем прийомної сім’ї нами була створена авторська анкета (Додаток A). В опитуванні брало участь 100 респондентів. З них в шлюбі перебуває 60. Більшість проживає в міській місцевості (45 із 15 ). У вибірці приймало участь 35 чоловіків, 23 із них одруженні. 55 респондентів мають власних дітей.

Рис 2.2. наявність власних дітей

Більшість з опитаних респонтентів є готовими усиновити дитину, при умові, що вони б не мали власних дітей і не могли б їх мати (68 із 100). Та зважились на цей крок вони могли б тільки після довгої підготовки і проходження різних психологічних тренінгів.

За даними анкети можна побачити що більшість опитуваних погодились би усиновити дитину заради збереження сім’ї. За даною анкетою можна також зробити висновок про те, що в прийнятті такого рішення респонденти покладались тільки на свої міркування, а думка оточуючих їх не хвилювала. Також респонденти недавали б поради на рахунок усиновлення іншим. Отже прийняття такого рішення залежить тьльки від членів сім’ї.

Рис 2.3. прийняття дитини в свою сім’ю

Усиновлення дійсно є конструктивним виходом із кризи сімей які втратили надію мати дітей. Воно також є запорукою розпаду шлюбу, звичайно якщо на це готові всі члени сім’ї.

1.2.2. Мотивація усиновлення

Сутністю дослідження феномена прийомного батьківства є зумовленість його виникнення та закономірностей функціонування.

Дослідження Г.Ділігенського, А.Меграбяна, В.Мясіщева, В.Ядова, вказують, що вибір відповідного виду поведінки зумовлюється мотиваційними диспозиційними утвореннями, які формуються у досвіді особистості на різних рівнях, підпорядковуються та відшліфовуються у процесі діяльності людини, визначаючи стиль її життя. Вони проявляються як елементарні настанови, аттитюди та ціннісні орієнтації, що репрезентуються в поведінці, потягах та емоційних реакціях. Спрямована реалізація програм діяльності та її стійкість передбачає узгодженість із внутрішніми структурами диспозиційних утворень – особистісними смислами (Л. Божович, О. Леонтьєв, М. Матюхін) [23] [8] [43].

Просоціальна поведінка визначається індивідуальною композицією особистісних та ситуативних чинників і розкривається через внутрішні закономірності, систему особистісних смислів, в яких емпатійне ставлення займає вагоме місце (Д. Батсон, І. Берковіц, Дж. Дарлі, Д. Кемпбелл, Д. Мейєрс, Б. Скінер). Альтруїстична мотивація, що характеризується мірою самовизначення людини в смислах буття по відношенню до інших, може стати спонукою створення та підтримки життєдіяльності прийомної сім'ї. Стійкість альтруїстичних настановлень, їх місце в ієрархії мотивів визначають характер активності людини. Переживання людини, включаючись у регуляцію її діяльності через диспозиційні утворення, активізують чи пригнічують просоціальну поведінку (Ф. Басін, О. Насіновська). Тож в межах категорій мотивації і прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є важливим врахування часового фактору та аналіз реально чинних і знаних мотивів, а в ситуації постійного функціонування створеної сім'ї заміщувальної опіки більшого значення набуває категорія соціально-психологічної готовності[3] [55].

Сучасні дослідження (М. Айрумян, Н. Асанова, А. Голік, В. Ковальов, В. Коновалова, Н. Ричкова, Г. Сухарєва) наголошують, що зростаюча хвиля сирітства не є однорідною в своїй масі і зумовлюється в кожному індивідуальному випадку різними комбінаціями соціально-психологічних характеристик дитини-сироти відповідно до наявного її власного резерву, впливу соціального преморбіду, дії стрес-чинника, впливу обтяжливих супутніх факторів. Проблема сирітства постає перш за все як проблема індивідуальних варіацій в кожному окремому випадку і неможливості їх зведення до одного, постійного показника. Сирітський соціальний статус дітей виступає фактором ризику, що видозмінює і замасковує реальну картину розвитку дитини[44].

Згідно з культурно-історичною концепцією Л. Виготського, розвиток та соціалізація дитини відбувається в процесі інтеріоризації культурно-історичного досвіду та соціальних стосунків. Дорослий виступає для дитини як носій цього досвіду і як