Реферат на тему :

Розвиток та становлення особистості в соціумі

Вступ

Особистість – це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності й спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда із суспільним та природним середовищем.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона-продукт епохи, життя всієї країни, своєї сім’ї. Вона – очевидець та учасник суспільного руху.

Розвиток людської особистості вивчався відомими психологами – Ж. П’яже, Л.С.Виговським, С.Л. Рубінштейном, О.М.Леонтьєвим, П.Я. Гальперіним та багатьма іншими. Характеристику психічного розвитку особистості дав Г.С. Костюк, розробивши принцип розвитку у психології, що є центральним у розумінні природи психічного розвитку особистості.

Становлення й розвиток особистості є складовими процесу соціалізації. Це процес входження індивіда до соціального середовища, засвоєння ним соціальних впливів, залучення до системи соціальних зв’язків. Соціалізація-це двохсторонній процес, що складається з однієї сторони із засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження до соціального середовища, з іншої сторони – процес активного виробництва системи соціальних зв’язків за рахунок її активної діяльності. Перша сторона – це характеристика того, як середовище впливає на людину, друга – характеризує процес впливу людини внаслідок власної на соціальне середовище.

Вирізняють три середовища соціалізації особистості: діяльність, спілкування й пізнання. Процес соціалізації має свої стадії. Дотрудова стадія охоплює період життя людини до початку трудової діяльності і складається з таких 2 етапів:

а) рання соціалізація ( від народження до вступу в школу );

б) навчання.

Трудова охоплює весь період трудової діяльності ,після трудової-пенсійний період. Інститутами соціалізації є сім’я, школа і дошкільні заклади, трудовий колектив, а також ті конкретні групи, в яких особистість звикає до існуючих систем норм і цінностей.

1. Розвиток людської особистості.

Розвиток людської особистості-це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Кількісні зміни, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей. Кількісні та якісні зміни особливо помітні в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську істоту. Після народження дитини також відбуваються кількісні і якісні зміни у будові організму, функціонуванні його органів, що характеризує процес його дозрівання.

З розвитком особистості виявляються типологічні й індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах ,характерологічних рисах, моральних, вольових, емоційних, розумових якостей, тощо. При цьому складається неповторна специфічність особистості – її індивідуальність.

Процес становлення людської особистості здійснюється як „саморух”, якому на думку Г.С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, праці, розвитку.

1.1 Роль соціальних чинників у розвитку особистості.

Розвиток особистості в дитинстві відбувається під впливом різноманітних суспільних інститутів: сім’ї, школи, позашкільних закладів, засобів масової інформації ( преса, радіо, телебачення ) і живого, безпосереднього спілкування дитини з оточуючими людьми. У різні вікові періоди особистісного розвитку кількість соціальних інститутів причетних до формування особистості, та їхнє виховне значення різні. У процесі розвитку особистості дитини від народження до трьох років велику роль відіграє сім’я, набуття нових основних особистісних якостей пов’язане в першу чергу з нею. У дошкільному дитинстві до впливу сім’ї додається вплив спілкування з ровесниками, дорослими людьми, звернення до доступних засобів масової інформації. З вступом до школи відкривається новий потужний канал виховного впливу на особистість дитини через ровесників, учителів ,шкільні навчальні предмети і заняття. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформації, різко зростає потік інформації виховного плану, що досягає дитини і теж справляє на неї вплив.

Починаючи з підліткового віку, велику роль у розвитку особистості відіграє спілкування з ровесниками, друзями, серед яких дитина проводить значну частину часу. Це дозволяє їй зробити істотний крок від залежності до незалежності і перейти на автономний, самостійний шлях подальшого особистісного розвитку. Усе більшого значення з цього періоду набувають самовиховання та самовдосконалення особистості, що в юності стають головними засобами його розвитку. Розглянемо кожен з позначених соціальних впливів у його динаміці і специфічних особливостях залежно від віку.

У міру дорослішання роль сім’ї в розвитку людини поступово зменшується. У дитинстві переважно впливає на дитину мати або людина, яка безпосередньо доглядає її;постійно спілкується з нею. У ранні роки сімейна виховна дія в основному зводиться до різноманітних впливів на емоційну сферу дитини, а також на її зовнішню поведінку. У дошкільному віці до сімейних впливів додаються ті, що спрямовані на виховання в дитини допитливості, наполегливості, адекватної самооцінки, прагнення до успіхів, чуйності, товариськості, доброти, а також моральних якостей особистості, які насамперед виявляються у ставленні до себе подібних.

Відсутність єдиного погляду спонукає дітей до формування власної думки, їм мимоволі доводиться вибирати. У результаті в дітей поступово виробляються самостійність і незалежність мислення.

Процес власне особистісного розвитку під впливом взаємовідносин, що складаються з оточуючими людьми можна уявити так. У доступних для людини