видах діяльності виникають відповідні форми спілкування, в яких засвоюються правила і норми людських відносин, розвиваються потреби, формуються інтереси і мотиви, що ставши спонукальною основою особистості, ведуть до подальшого розширення сфери спілкування і, отже, до появи нових можливостей для розвитку особистості. Вихід людини в нову систему діяльності і спілкування, включення її в орбіту міжособистісних контактів з новими людьми, звернення до нових джерел інформації фактично означають перехід до наступного, більш високого щабля розвитку.
О.М. Леонтьєв вважає, що розвиток особистості дитини знаходить вираження в зміні ієрархії мотивів діяльності. Старі мотиви втрачають свою спонукальну силу, народжуються нові, що призводять до переосмислення людських відносин і власної поведінки. Ті види діяльності і форми спілкування, що колись відігравали головну роль, тепер відходять на другий план, змінюються інтереси. Настає нова стадія особистісного розвитку людини. Перетворення спілкування, ускладнення і збагачення його форм відкривають перед людиною нові можливості для особистісного зростання.
Відносини між людьми не завжди складаються гладко, мають чимало протиріч, зовнішніх і внутрішніх конфліктів, розв’язуючи які особистість просувається вперед у розвитку .Самі протиріччя у людських відносинах автоматично не стають рушієм особистісного розвитку;тільки породивши проблеми внутрішнього характеру, що зменшують людину змінювати своє ставлення і погляди, зовнішні протиріччя перетворюють у внутрішнє джерело активності, спрямоване на формування нових корисних особистісних якостей.
2. Етапи формування особистості
Більш детальний аналіз процесу розвитку та становлення особистості можливий на основі виділення для кожного віку тієї провідної діяльності, що обумовлює головні зміни в психічних процесах і особливостях особистості на даній стадії розвитку.(табл. 1)
Таблиця 1
Період |
Провідна діяльність |
Провідна сторона
спеціалізації
1. Дитинство
( 0-1 рік ) етап „довіри до світу”
2.Раннє дитинство
(1-3 роки) – етап
„самостійності”
3.Дошкільне дитин-
ство (3-7 років) етап
„вибору ініціативи”
4.Молодший
шкільний вік (6-11 років)
етап „майстерності”
5.Підлітковий
(11-14 років)
6.Юнацький
(14-18 років) – етап
самовизначення
7.Пізня юність
(18-25 років) – етап
„людської близькості”
8.Етап людської
зрілості |
Емоційне спілкування
з дорослими
Предметна діяльність
Гра
Навчальна діяльність
Спілкування з ровесниками
Навчально-фахова
діяльність
Трудова діяльність,
фахове навчання |
Освоєння норм між людьми
Опанування суспільно
вироблених способів
діяльності з предметами
Освоєння соціальних
ролей, взаємовідносин
між людьми
Освоєння знань, розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери особистості
Освоєння норм відносин між людьми
Освоєння фахових знань, умінь
Освоєння норм відносин між людьми і професійно-трудових умінь
Етапи формування особистості
На кожній стадії розвитку людина або інтегрується у товариство, або відторгується.
Розроблена відомим психологом Еріксоном, психосоціальна концепція розвитку особистості, показує тісний зв’язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе. Еріксон увів поняття „групова ідентичність”, яка формується з перших днів життя, дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово формується „егоідентичність”, почуття сталості та безперервності свого „Я”, незважаючи на те, що відбувається багато змін. Формування егоідентичності – тривалий процес, він містить ряд стадій розвитку особистості. Кожна стадія характеризується завданням цього віку, а завдання висуваються суспільством. На стадії дитинства головну роль у житті дитини відіграє мати, вона годує, доглядає, дає ласку, турботу, у результаті чого в дитини формується базова довіра до світу. Базова довіра виявляється в легкості годування, гарному сні дитини, нормальній роботі кишечника, умінні дитини спокійно чекати матір. Динаміка розвитку довіри залежить від матері. Тут важливо не кількість їжі, а якість догляду за дитиною.
Стадія раннього дитинства прив’язана з формуванням автономії і незалежності, дитина починає ходити, вчиться контролювати себе при виконанні актів дефекації, суспільство і батьки привчають дитину до акуратності, охайності. Соціальне несхвалення відкриває очі дитини „всередину”, вона відчуває можливість покарання, в неї формується почуття сорому. Наприкінці стадії повинна бути рівновага „автономії” і „сорому”. Це співвідношення буде позитивно сприятливим для розвитку дитини, якщо батьки не будуть пригнічувати бажання дитини, не будуть бити за провинності. У віці 3-5 років, на третій стадії, дитина вже переконана, що вона особистість, тому, у дитини формується почуття підприємливості, ініціативи, що закладається в грі. Гра дуже важлива для розвитку, тобто формує ініціативу, творчість, дитина освоює відносини між людьми за допомогою гри, розвиває свої психічні можливості (волю, пам’ять, мислення). Але якщо батьки сильно пригнічують дитину, не приділяють уваги її іграм, то це негативно впливає на її розвиток, сприяє закріпленню пасивності, невпевненості, почуття провини. У молодшому шкільному віці (4-та стадія) дитина вичерпує можливості розвитку в рамках сім’ї, і тепер школа залучає її до знань про майбутнє життя і діяльність, якщо дитина успішно опановує знання, нові навички, вона вірить у свої сили, спокійна, проте невдачі в школі призводять до появи, а іноді до закріплення, почуття неповноцінності, невіри у свої власні сили, розпачу, втрати інтересу до навчання. У підлітковому віці (5-та стадія) формується центральна форма егоідентичності. Бурхливе фізіологічне зростання, статеве дозрівання, занепокоєність тим, як він виглядає перед іншими, не6обхідність знайти фахове покликання, здібності, уміння - ось питання, що постають перед підлітком, і це вже вимоги суспільства до підлітка щодо самовизначення. На цій стадії наново постають всі критичні питання минулого. Якщо на ранніх стадіях у дитини сформувалась автономія, ініціатива, довіра до світу, впевненість у своїй повноцінності, значущості, то підліток успішно створює цілісну форму егоідентичності, знаходить своє „Я”, себе з боку оточуючих. У протилежному випадку відбувається дифузія ідентичності, підліток не може знайти своє „Я”, не усвідомлює своїх цілей і бажань, відбувається повернення, регресія до інфантильних, дитячих, утриманських реакцій, спустошеності, виникає постійне чекання чогось такого, що може змінити життя, але сама людина активно нічого не робить, з’являється страх перед особистим спілкуванням і нездатність емоційно впливати на осіб протилежної статі, ворожість, презирство до оточуючих, почуття „невизнання себе” з