На 6-й стадії (молодість) для людини актуальними стають пошук супутника життя, тісне співробітництво з людьми, зміцнення зв’язків із своєю соціальною групою, людина не боїться знеособлювання, вона змішує свою ідентичність з іншими людьми, з’являється почуття близькості, єдності, співробітництва, інтимності з певними людьми. Проте, якщо дифузія ідентичності переходить і на цей вік, людина замикається, закріплюється ізоляція, самотність, 7-ма (центральна) стадія – дорослий етап розвитку особистості. Розвиток ідентичності йде все життя, справляється вплив з боку інших людей, особливо дітей, вони підтверджують, що ти їм потрібний. Позитивні симптоми цієї стадії: особистість вкладає себе в улюблену працю і турботу про дітей, задоволена собою і життям. Якщо немає об’єктів любові (немає улюбленої роботи, сім’ї, дітей), то людина спустошується, виникає застій, відсталість, психологічний і фізіологічний регрес. Як правило, такі негативні симптоми сильно виражені, якщо особистість була підготовлена до цього всім перебігом свого розвитку, якщо завжди були негативні вибори на етапах розвитку. Після 50 років (8-ма стадія) відбувається утворення завершеної форми егоідентичності на основі всього шляху розвитку особистості. Людина переосмислює усе життя, усвідомлює своє „Я” у духовних роздумах про прожиті роки. Людина повинна зрозуміти, що її життя – це неповторна доля, яку не треба переробляти, людина „приймає” себе і своє життя, усвідомлює необхідність у логічному завершенні життя, проявляється мудрість, відсторонений інтерес до життя перед обличчям смерті. Якщо „прийняття себе і життя” не відбулося, то людина відчуває розчарування, втрачає смак до життя, виникає думка, що життя пройшло неправильно, марно. Стадії та позитивно-негативні виходи з кожної стадії подано на рис. 1 проявляється мудрість, відсторонений інтерес до життя перед обличчям смерті. Якщо „прийняття себе і життя” не відбулося, то людина відчуває розчарування, втрачає смак до життя, виникає думка, що життя пройшло неправильно, марно. Стадії та позитивно-негативні виходи з кожної стадії подано на рис. 1

Рис. 1 Психосоціальна концепція розвитку особистості

+ остаточна форма егоідентичності Стадія 8 – старість

„прийняття себе, життя”, мудрість

- розчарування в житті

+творчість, улюблена робота, виховання Стадія 7 – зрілість

дітей, турбота про дітей, задоволеність

життям

спустошеність, застій, регресія

+почуття близькості, інтимності, єдності Стадія 6 – молодість

з людьми, любов

- ізоляція, самітність

+ цільна форма егоідентичності, знаходить Стадія 5 – юнацький вік

своє „Я”, вірність собі. Визнання особистості

людьми

дифузія ідентичності, самітність, тривога,

інфантилізм, не знайшов своє „Я”, невизнання

людьми, „плутанина ролей”, ворожість

+впевненість у собі, компетентність Стадія 4 – шкільний вік

(від 6 до 11 років)

неповноцінність, невіра у свої сили

+ ініціативність, цілеспрямованість, активність, Стадія 3 – дошкільний

підприємливість, самостійність вік (3-6 років)

пасивність, наслідування зразків, провина

+автономія, самостійність, охайність, воля Стадія 2 – ранній вік

сумнів, сором, залежність від інших

+ базальна довіра до світу, оптимізм Стадія 1 – дитинство

- базальна недовіра до світу, песимізм

3.Вплив сім’ї на становлення особистості

Традиційно головним інститутом виховання є сім’я. Те, що дитина в дитячі роки отримає в сім’ї, вона зберігає протягом всього наступного життя. Важливість сім’ї як інституту виховання зумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і за тривалістю свого впливу на особистість ні один з інститутів виховання не може зрівнятись із сім’єю. В ній закладаються основи особистості дитини, і до поступлення в школу вона вже більше, ніж наполовину сформувалась як особистість.

Сім’я може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивний вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім найближчих для неї в сім’ї людей – матері, батька, бабусі, дідуся, сестри, не відноситься до дитини краще, ніж, не любить її так і не піклується стільки про неї. І разом з тим ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити сім’я.

Сім’я – це свого роду колектив, який відіграє у вихованні основну, тривалу і найважливішу роль. У тривожних матерів часто виростають тривожні діти, нестриманий батько часто, сам того не розуміючи, формує подібний тип поведінки у своїх дітей і т. д.

У зв’язку з особливою виховною роллю сім’ї виникає питання про те, як зробити так, щоб максимально збільшити позитивний і звести до мінімуму негативний вплив сім’ї на дитину. Для цього необхідно чітко визначити внутрішньо сімейні соціально-психологічні фактори, які мають виховне значення.

Головне у вихованні дитини – це досягнення душевного зв’язку з батьками. Саме в сім’ї дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться як поводити себе в різних ситуаціях.

РРРРРРрррррр РрРрррр

Висновок

В загальному вигляді розвиток особистості можна уявити як процес входження її в нове соціальне середовище та інтеграцію в нього. Етапи розвитку особистості у відносно стабільній спільноті називаються фазами розвитку особистості.

Перша фаза особистості передбачає активне засвоєння діючих в спільноті норм і оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. Суб’єкт не може проявити себе раніше, ніж засвоїть діючі в групі норми і оволодіє тими прийомами і засобами діяльності, якими володіють інші члени групи. На другій фазі наростає пошук засобів і способів для визначення своєї індивідуальності, її фіксації. Третя детермінується протиріччями між прагненнями суб’єкта, які склалися на попередній фазі, бути ідеально представленим – з одного боку, і потребою спільноти прийняти індивідуальні особливості, які імпонують їй, відповідають її цінностям з іншого боку.

Література

1.Асмолов А.Г. Психология личности. – М. 1990.

2.Бодалев А.А. Психология о личности. Москва,1988.

3.Кузьмин Е.С. Основы