Дуже гостро відчувається хронотопічний розрив братів: Владислав щасливий у своєму просторі з коханою дівчиною. Він почуває себе комфортно і у новому помешканні, і далеко від домівки, у горах. На підсвідомому рівні Начко розуміє, що зближення з братом уже неможливе, і сталося це через жінку, яку Начко продовжує кохати. Не знаходить він спокою і гармонії і на роботі, у друкарні. Ще нещодавно він весь день проводив там. Проте, зрадивши своїй меті, переконанням, стіни друкарні стають німим нагадуванням про його зрадництво. Час у хроното пічному вимірі стає домінантною складовою: «Він не раз цілі години просиджував біля вікна своєї квартири, вдивляючись у протилежний глухий мур» [5, с. 122]. Глухий мур символізує приреченість і неможливість вирішення ситуації.
Замкненість простору призводить до уповільнення часу через неспроможність Начка заповнити свій простір подіями, які б дозволили повноцінно функціонувати психологічному часові. Останні дні його життя сповнені сумними роздумами та тишею. Начко ще остаточно не вирішив: піти з життя чи ні. Навіть під час написання останнього листа до брата він кожної хвилини прислухається, чи не йде хто, відчиняє вікно, але й там тиша. Підсвідомо Начко ще сподівається на диво: прийде брат і врятує його. Проте, він розуміє, що він самотній, що він так і залишиться сам на сам зі своїм розпачем. Молодий чоловік обирає єдиний вихід: він замикає усі вікна і двері (психологічно замкнений простір об'єднується з реально обмеженим простором) і йде з життя.
Символічним є закінчення повісті. Владко повертається до колись спільного помешкання, бачить мертвого брата у кріслі, сідає у друге крісло«його крісло» [5, с. 144] і теж кінчає життя самогубством. Так відбувається об'єднання часопростору братів, яким ще в дитинстві мати наказувала бути завжди разом.
Отже, проаналізувавши домінантні вияви хронотопу, або, за визначенням М.Бахтіна, «локуси», можемо зробити висновок, що саме хронотопічні координати відіграють головну роль у сюжетотворенні повісті. Також вони виконують характерологічну функцію, дозволяють поліаспектно охарактеризувати персонажів, створити потрібне емоційне тло. Проблема функціонування часопростору у творах І.Франка є, на нашу думку, практично невичерпною, а отже потребує глибокого і багатогранного її осмислення.
Список використаних джерел:
Бахтин, М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет / М. Бахтин. М. : Худ. лит., 1975. 504 с.
Кир'янчук, Б. М. Романи Івана Франка 90х років XIX століття. Проблема часопростору : автореф. дис.