Психологічний аналіз управління навчально-виховним процесом у вищій школі - певний апарат управління. За умовами і складом праці усі організації суттєво відр...

Курсова робота - Психологічний аналіз управління навчально-виховним процесом у вищій школі

певний апарат управління. За умовами і складом праці усі організації суттєво відрізняються, тому у кожному випадку можна спостерігати особливі риси керування. Так, на зборах та нарадах керівник вивчає стан об'єкта, яким керує, за доповідями підлеглих, формує на цій основі нові програми дій або уточнює попередні, дає вказівки з приводу виконання прийнятого рішення. Управління навчально-виховним процесом у вищому педагогічному закладі – це планомірний вплив на його зміст, структуру, передумови ефективності з метою забезпечення високого рівня професійного становлення й особистісного зростання майбутнього вчителя й вихователя, його науково-теоретичної та практично-методичної підготовки. Процес навчання в університеті пов'язаний зі зростанням кількості завдань, винесених на самостійне опрацювання, зі збільшенням чисельності різних курсів та поглибленим вивченням певного предмету. Управлінська діяльність у вищій школі необхідна, оскільки приходячи після школи (а отже після системи навчання, організованої за іншими законами), першокурсники не можуть втрачати час, вони повинні одразу включитися у процес здобуття знань, користування бібліотекою тощо. Для цього потрібно добре організувати управлінську діяльність адміністрації вищої школи, а також безпосередніх керівників навчальним процесом: викладачів, кураторів груп, старост. Майбутня структура управління педагогічною освітою будується на основі створення різних науково-педагогічних комплексів (наприклад, схема „педагогічний клас – педагогічне училище (коледж) – педагогічний університет"), що забезпечує можливість педагогічної взаємодії учнів, студентів, вчителів та викладачів, сприяє апробації та впровадженню педагогічної науки у навчально-виховний процес, тому на перший план виступає психологія управління навчально-виховним процесом у вищій школі [10, 179].Оскільки процес управління в кожному окремому випадку носить специфічний характер, для вивчення особливостей управління потрібна спеціальна наука, якою є психологія управління.Психологія управління – це галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Її основна задача – аналіз психологічних умов і особливостей цієї діяльності з метою підвищення ефективності і якості роботи в системі управління [14, 636]. Підсистема, яка керує, як правило, представлена діяльністю великої сумісної групи ієрархічно взаємопов'язаних керівників. Психологія управління вивчає способи їх поєднання, що дозволяють перетворити акти їх індивідуальної діяльності у цілісну колективну управлінську діяльність. На способи такого зв'язку впливають правові повноваження керівників, характер взаємозв'язків виконуваних ними обов'язків, особливості стимулювання їх праці або навчання, статево-вікові відмінності, особисті взаємовідносини тощо. Психологія управління дозволяє виявити недосконалість способів зв'язку, що виявляють себе у різних формах – як конфлікти, відомчі бар'єри, місництво тощо. Один з найважливіших напрямків – вивчення психологічних умов забезпечення цілісного функціонування апарату управління. У вищій школі цей процес ускладнюється, оскільки потрібно забезпечити єдність трьох процесів – навчання, виховання та розвитку особистості. У зв'язку з цим можна констатувати, що психологія управління є однією з найважливіших галузей психологічної науки, яку слід брати увагу при керуванні вищим навчальним закладом.Окрім того психологія управління визначає якості та риси характеру справжнього керівника. Зокрема, виділяють управлінські властивості та здібності та індивідуальну управлінську концепцію, що включає надзавдання, проблемний зміст, управлінські задуми та внутрішньо прийняті особистістю принципи правила управління [2, 97]. Ця наука визначає також соціально-психологічну компетентність особистості керівника, яка полягає у дослідженні здатності індивіда ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми у системі міжособистісних стосунків. Компетентність формується у ході засвоєння індивідом систем спілкування і входження у сумісну діяльність і полягає у таких рисах: умінні орієнтуватися у соціальних ситуаціях, правильно визначати особистісні особливості емоційні стани інших людей, вибирати адекватні способи спілкування з ними і реалізувати їх у процесі взаємодії, умінні поставити себе на місці іншого (рефлексія, емпатія).Отже, психологія управління – це наука, що допомагає налагодити процес керування організацією, колективом тощо, допомагає знайти потрібні важелі для найбільш ефективної діяльності співробітників, студентів.

Людство виробило перевірену часом форму передачі досвіду – навчання, освіти. Цією формою передачі досвіду є культура. Культура – це соціальний прогрес творчої діяльності людства, це досягнення людства на певний час у сферах буття. Ще Л.С.Виготський обґрунтував теорію про культурно-історичний розвиток людини, яку було прийнято у всьому світі. Згідно з цією теорією всі вищі психологічні функції – результат засвоєння або привласнення культури людства, дитина має усвідомити культуру свого соціуму. Л.С.Виготський стверджував, що культурні знаки, насамперед знаки мови, служать своєрідним засобом, оперуючи яким, суб'єкт, впливаючи на іншого суб'єкта, формує власний зовнішній світ [13, 46]. Стратегія повинна реалізувати ідею провідної ролі навчання у процесі розвитку. Розвиток дитини дорівнює сходженню її до культури. Щоб людина стала свідомою, вона має засвоїти культуру, долучитися до неї. Культура – це ідеал, до якого прагне дитина – бути дорослим.Мета і зміст освіти залежить від рівня розвитку культури, історичного розвитку суспільства. Це дуже просто простежити на прикладі паралельного вивчення розвитку суспільства та культури: навчання у період первіснообщинного ладу існувало у дуже примітивній формі і стосувалося в першу чергу практичних навичок, які допомагали б виживати; з розвитком наук рабовласницький (на території сучасної України - феодальний) лад приносить розвиток культури: живопису, скульптури, ораторства – і водночас появу перших шкіл. На сучасному етапі розвитку культури спостерігаються високі вимоги до рівня знань і вмінь студентів, що зумовлено стрімким розвитком культури. Культура змінюється, розвивається і відповідає змінам стратегій, змістові, меті освіти.

Схема змін:

У ХХ ст. відбулися зміни трьох стратегій виховання і навчання:1. Академічна – мета засвоєння знань, умінь, навичок.2. Технологічна (середина ХХ ст.) – мета розвитку здібностей дитини. Основна увага приділялася методам розвитку дитини.3. Гуманістична – увага спрямовується на розвиток особистості, оскільки

Сторінки: 1 2 3 4 5